Церква Пресвятої Трійці (Зарваниця)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Церква Пресвятої Трійці
Zarvanytsia 2015.JPG
Фасад церкви, Різдво 2015
49°13′31″ пн. ш. 25°21′48″ сх. д. / 49.22555300002777301° пн. ш. 25.36341100002777793° сх. д. / 49.22555300002777301; 25.36341100002777793Координати: 49°13′31″ пн. ш. 25°21′48″ сх. д. / 49.22555300002777301° пн. ш. 25.36341100002777793° сх. д. / 49.22555300002777301; 25.36341100002777793
Тип споруди церква
Розташування Україна Україна Теребовлянський район, Тернопільська область,, с. Зарваниця
Художник Андрій Солецький
Засновник Пйотр Міхал Мйончинський
Поч. будівництва 1747 р.
Кін. будівництва 1754 р.
Стиль бароко
Належність УГКЦ
Реліквії
Церква Пресвятої Трійці (Зарваниця). Карта розташування: Україна
Церква Пресвятої Трійці (Зарваниця)
Церква Пресвятої Трійці (Зарваниця) (Україна)

Церква Пресвятої Трійці — культова споруда в селі Зарваниця Теребовлянського району Тернопільської області, Україна. Парафіяльна церква УГКЦ. Належать до 3арваницького духовного центру УГКЦ. Споруджена у 17471754 роках. Місце перебування двох чудотворних ікон: ікони Божої Матері Зарваницької та ікони Розп'ятого Спаса Ісуса Христа (втрачена).

Історичні відомості

Вівтар чудотворної ікони Матері Божої Зарваницької
Проповідальниця, 2017

1747 р. церковна громада села за фінансової допомоги тодішнього дідича Зарваниці чернігівського воєводи Пйотра Міхала Мйончинського[1] гербу Сухекомнати, розпочала будівництво мурованого храму, це був один із високоякісних зразків галицького зодчества в стилі бароко[2]. Його будували із каміння, взятого зі зруйнованого кримськими татарами замку в Полісюках за 2 кілометри від Зарваниці. За архівними даними церкви с. Вишнівчик, які опрацював о. Андрій Мельник у своїй книжці про Зарваницю, у замку також була «аріанська», власне, социніанська церква[3].

« В Зарваниці є цитадель(замок) з брамою, за якою також знаходиться храм Аріан. Власниками(спадкоємцями) зарваницьких земель [у XV столітті] є сім'ї Ходоровських, власники Золотників, католицького віросповідання. Як і на самих зарваницьких землях основним віросповіданням є католицизм. Акт латинської парафії в Золотниках.
Оригінальний текст(лат.)
Arx in Zarwanica fuit murata cum porta in cadem fuit templum Arianorum, qui et Zarwanicae haeres eam sectam profitebantur prius hi haeredes juncti fuere familiae Chodorowski haeredibus Zlotnicensibus catholicis et catholicam religionem primo Zarwanicae protitentes fuere, testantur breviaria acta Ecclesiae Zlotniki.
»

Соціани були ревними унітаристами, протистояли з великим завзяттям культу Пресвятої Трійці. Не дивно, що на противагу «єретикам» у церкві над великим престолом був намальований Нікейський Собор, а сама ж церква постала під назвою Пресвятої Трійці[3].

1754 року дерев'яна церква святого Івана Хрестителя згоріла; на місці, де вона стояла, отець Петро Білинський у 1901 році поставив кам'яний хрест. У тому ж році було завершено спорудження храму, чин освячення виконав отець Ілія Білинський.

Чудотворну ікону («образ») Розп'ятого Спасителя, який коронували за дозволом Папи Римського, в 1742 році в присутності львівського греко-католицького митрополита Атаназія Шептицького, після пожежі 1754 року перенесли до цього храму.

У 1756 р. було утворено окреме Зарваницьке намісництво, саме в церкві Пресвятої Трійці відбувалися численні судові слухання Бережанської консисторії львівського єпископа[4]. Загалом впродовж 17641786 рр. було занотовано близько 1000-чі судових актів, з них переважну більшість нотував зарваницький декан, бережанський намісник  — о. Андрій Липницький.

Завершення робіт в інтер'єрі фіксує візитація 1759 р. За її даними, весь дах будівлі був під ґонтом, окрім куполу, перекритого білою бляхою. Підлогу в храмі встелили теребовлянськими плитами та цеглою. Навколо храму розташовувався цвинтар, оточений квадратним муром. На кладовищі стояла дубова дзвіниця, покрита ґонтом, що мала п'ять дзвонів, а ще один висів у куполі храму. Біля входу до церкви, ліворуч під аркадою, за дерев'яними ґратами розташовувався вівтар з іконою Покрови Богородиці. Навпроти нього, також за ґратами — вівтар св. апостолів Петра і Павла. Трохи далі від них був встановлений вівтар з іконою святого Юрія, написаний «альфреско». Вхід до двох церковних нав-каплиць перегороджували дерев'яні ґрати; стіни в них були оббиті вовняними та шовковими тканинами. У південній каплиці стояв невеликий вівтар із чудотворним образом Розп'ятого Ісуса Христа. На ньому була тернова корона з діамантами, золоті та срібні ланцюжки, золоті монети. Біля нього — шість великих дзеркал сріблом оправлених гданської роботи, багато срібних вотів. Північна каплиця мала також невеликий вівтар, з «відомою своїми ласками» іконою Богородиці, її прикраси були значно скромнішими, тут переважали корали та перли. Крім того, на стінах висіли намальовані на полотні та на дошках образи та ікони.

1759 р. завершили виготовлення дерев'яної високомайстерної проповідальниці, кошти для чого надав канівський староста Микола Василь Потоцький[5]. На ній скульптор помістив фігури Ісуса Христа на земній кулі та чотирьох євангелістів. На балдахіні проповідальниці, яка прикрашена кількома різьбленими статуями, розміщений герб Золота Пилява.

Фундаційні та леґаційні акти на користь церкви:

  • У 1761 р. за особистого погодження владики Лева Шептицького, до актів духовного єпископського суду у Львові було внесено леґаційні записи, які стосувалися серйозних сум на підтримку церкви. Перший запис від 22 січня 1761 р. стосувався леґації на суму 5000 злотих, з яких парафія мала річні відсотки[4].
  • У травні 1765 р. для церкви було здійснено другу цінну леґацію тепер вже на суму 6000 злотих, яку зробив нурський чашник Тома Жураковський. З цього другого запису церква отримувала 7% річних, тобто 420 злотих щороку[4].
  • 26 червня 1774 року в Sitno[6] Микола Василь Потоцький підписав свій заповіт, у якому призначив для церкви 8000 польських злотих[7].

1784 року живописець Андрій Солецький виконав розписи в церкві, які відновив у 1859 році Антоній Качмарський[8].

У храмі були поховані, як мінімум двоє «сотрудників церкви»: 22 червня 1781 р. — Матей Данашевський, а 20 жовтня 1771 р. — Іван Лисинецький, навпроти вівтаря Покрови Пресвятої Діви Марії[9].

1867 року заходами пароха (УГКЦ) у Зарваниці отця Порфирія Мандичевського, посла до Галицького сейму[10] було урочисто короновано ікону Матері Божої в Зарваниці.

1936 року маляр Володимир Іванюх (учень Олекси Новаківського), розмалював фасад церкви і при цій нагоді, виготовив теж копію чудотворної ікони Матері Божої.

У березні 1946 року після львівського псевдособору церкву було зачинено, у ній же одразу розмістили зерносклад колгоспу. Відновити свою роботу храм зміг лише з 1989 року[11].

Короткий опис

Архітектурні форми прості. Будівля — однонавна, хрещата із закругленою апсидою, до якої прилягають дві прибудови. Стіни фланковані стовпами. Двосхилий дах увінчує висока відкрита маківка. Розміри: 24 м х 25 м х 15 м[12].

Мистецька проблематика

Є чимало серйозних аргументів для того, аби вважати автором багатьох різьблених творів цієї церкви Йогана Георга Пінзеля[13][14][15], який працював у Бучачі[16], дідичній власності Миколи Василя Потоцького[17].

Галерея

Див. також

Примітки

  1. о. Мельник А. Зарваниця. — Рогатин, 1926. — С. 45.
  2. о. Фірман, с. 11.
  3. а б Мельник, с. 35—37.
  4. а б в Лазорак, Богдан (2017). У Anna Krochmal i Anna Nowak. Unia Brzeska i jej konsekwencje. Przemyśl: Archiwum Państwowe w Przemyślu. с. 76–79, 85. ISBN 978-83-88172-68-7.
  5. Квич Л. М., с. 118.
  6. Barącz S. [1]Pamiątki buczackie. — Lwów : Drukarnia «Gazety narodowej», 1882. — S. 65. (пол.)
  7. Там само. — S. 63.
  8. Бакович О.. Майстри сакрального образотворчого мистецтва Західного Поділля другої половини XVIII століття // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Сер. Мистецтвознавство / редкол.: М. Є. Станкевич, О. М. Голубець, Л. А. Кондрацька [та ін.] ; голов. ред. О. С. Смоляк. — Тернопіль : ТНПУ, 2014. — Вип. 1. — С. 223.
  9. Мельник, с. 56.
  10. Чорновол І. 199 депутатів Галицького сейму. — Львів : Тріада плюс, 2010. — іл. — C. 158. — (Львівська сотня).
  11. Квич П.-Д. Паломницька Святиня Матері Божої в Зарваниці. — Тернопіль: Збруч, 2009. — С. 62-63, 81. — ISBN 978-966-528-304-1
  12. Квич П.-Д. Паломницька Святиня Матері Божої в Зарваниці. — Тернопіль: Збруч, 2009. — С. 82. — ISBN 978-966-528-304-1
  13. Замість митців та реставраторів на виставку Пінзеля в Луврі взяли… Богословську. (ua). Процитовано 2018-08-19 Власне доповідач наводить наступні факти: Це є знакова постать для Бучача, Львова, Зарваниці та всіх інших місць, де збережено його скульптури. 
  14. Квич П.-Д. Паломницька Святиня Матері Божої в Зарваниці. — Тернопіль: Збруч, 2009. — С. 36, 80. — ISBN 978-966-528-304-1.
  15. Лазорак Б., с. 78.
  16. Krasny P., Ostrowski J. K. Wiadomosci biograficzne na temat Jana Jerzego Pinsla // Biuletyn Historii Sztuki. — 1995. — R. LVII. — S. 340.
  17. Zielińska Z. Potocki Mikołaj Bazyli h. Pilawa (1706?–1782) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk — Łódź : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1984. — T. XXVIII/1, zeszyt 116. — S. 114. (пол.)

Джерела

Посилання