Портал:Географія України

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Розділ Вікіпедії: Географія України
Проект  |  Портал


редагувати
  Географія України
Map of Ukraine en.svg

Географія України — частина регіональної географії, яка вивчає природне середовище і територіальну організацію суспільства в межах України. Основними її розділами є фізична і соціально-економічна географія України.

Топонім Україна вперше згадується в Київському літописі під 1187 роком. Існує декілька гіпотез походження назви.::::::::::::::::читати далі

редагувати
 FA gold ukr.png Вибрана стаття
Дніпро.jpg

Дніпро́ (Аудіо вимоваопис файлу; ст. -слов. Дънѣпръ; біл. Дняпро, рос. Днепр, крим. Özü, дав.-гр. Βορυσθένης, лат. Danapris, поетична назва — Славу́тич[1][2]) — третя за довжиною й площею басейну ріка Європи (після Волги й Дунаю), ріка з найдовшою течією в Україні. Довжина Дніпра в природному стані становила 2 285 км, тепер (після побудови каскаду ГЕС та водосховищ[3], коли в багатьох місцях випрямили фарватер) — 2 201 км; в межах України — 981 км[4][5][2]. Площа басейну — 504 тис. км², з них в межах України — 291,4 тис. км²[6]..::::::::::::::::читати далі

редагувати
 High-contrast-camera-photo-2-blue.svg Вибране зображення
Національний склад населення УСРР за переписом 1939 року
редагувати
  Обрані елементи рівнинного рельєфу України

Покутська височина знаходиться на території Івано-Франківської області, характеризується радіальною будовою річкової мережі, яка розходиться на північ — до Дністра, на південь — до Пруту і на захід — до Бистриці.
Абсолютні висоти коливаються від 250 до 500 і більше метрів. В орографічному відношенні територія різноманітна. Вона не має єдиного нахилу поверхні.::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обрані елементи гірського рельєфу України
Zakarpatska-Oblast.JPG

Яблуни́цький перева́л (інші назви — Яблуне́цький перевал, Татарський перевал, Ясінський перевал, Беркут) — перевал в Українських Карпатах. Розташований на території Гуцульщини, на межі Закарпатської (Рахівський район) та Івано-Франківської області (Надвірнянський район), на південно-західній околиці села Яблуниці (присілок Довгий Грунь).

Висота перевалу 931 м над рівнем моря[7]. Лежить на вододілі річок Пруту і Чорної Тиси[7], у сідловині (звуженні) Яблуницького хребта. На схилах перевалу (переважно з південно-західного боку) ростуть смерекові ліси, місцями з домішкою ялиці та кедрової сосни і післялісовими луками. На перевалі розташований пансіонат і ресторан «Беркут», діє сувенірний ринок, облаштовано оглядовий майданчик, з якого видно частину смт Ясіня і Свидівецького масиву з горами Близниця.::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обрані печери та карстові порожнини України

Печера / шахта Каскадна (КН 252-2) — Печера вертикального типу в Криму на Ай-Петринській яйлі..............

Вона розташована на північному борті приайпетринської улоговини. У відповідності зі своєю назвою шахта складається з цілого каскаду глибоких, часом моторошних колодязів, що вражають своєю похмурою пишністю.

Вхід до печери розташований в карстовій воронці на схилі долини, що перетинає південну частину масиву. З дна воронки починається 70-метровий каменепадний колодязь. Тріщинний хід в його стіні 10-метровим уступом відкривається в зал на глибині 110 м, наступний 42-метровий колодязь виводить у 100-метрову майже горизонтальну галерею. В її кінці — каскадна шахта загальною глибиною 74 м. З невеликого залу на її дні починається останній 17-метровий колодязь. Стіни внутрішніх колодязів.::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Острови та півстрови України
Zmeinyi-sea.JPG

О́стрів Змії́ний (рум. Insula Șerpilor, дав.-гр. Λευκός, грец. Φίδονισι, тур. Yilan Adası) — острів в Чорному морі, що належить Україні та визначає її територіальні води.

Житлові комплекси на острові утворюють селище Біле Кілійського району Одеської області.

До Одеси від острова - 120 км. Територіально відноситься до Кілійського району Одеської області[8]

Острів Зміїний розташований у північно-західній частині Чорного моря, приблизно за 37.5 кілометри від узбережжя на схід від дельти Дунаю.::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Природні водойми України
Synevyr lake 1.jpg

Синеви́р (інші назви — Синєви́р, Морське Око) — найбільше озеро Українських Карпат. Розташоване в Міжгірському районі Закарпатської області, в гірському масиві Внутрішні Ґорґани. Входить до складу Національного природного парку «Синевир».

Синевир вважається найцікавішим об'єктом Національного природного парку «Синевир» і є однією з візитних карток Українських Карпат. Воно розташоване на висоті 989 метрів над рівнем моря, має середню площу 4—5 гектарів, його середня глибина становить 8—10 м, максимальна — 24 м. Через висоту над рівнем моря і порівняну глибоководність навіть у найтепліші дні прогріваються лише верхні 1—2 метри озера.::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Природні водостоки

Дніпро.jpg. Дніпро́ (Аудіо вимоваопис файлу; ст. -слов. Дънѣпръ; біл. Дняпро, рос. Днепр, крим. Özü, дав.-гр. Βορυσθένης, лат. Danapris, поетична......................... Дніпро — типова рівнинна річка з повільною й спокійною течією. Має звивисте річище, утворює рукави, багато перекатів, островів, проток, мілин. Ширина долини річки — до 18 км. Ширина заплави — до 12 км. Площа дельти — 350 км². Живлення змішане: снігове, дощове й підземне. Близько 80% річного стоку Дніпра формується у верхній частині басейну, де випадає.::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Штучні водойми України
167kachovskemore.jpg

'Кахо́вське водосхо́вище — одне з шести великих водосховищ у каскаді на річці Дніпро, в Херсонській, Дніпропетровській і Запорізькій областях України. Заповнено у 19551958 роках.

Створене греблею Каховської ГЕС (гребля — біля міста Нової Каховки). Заповнено в 19551958 роках.

Довжина водосховища 230 км, пересічна ширина 9,4 (максимальна — 24 км). Площа 2155 км², об'єм води 18,2 км³. Довжина берегової лінії 896 км. Має сезонне регулювання стоку. Коливання рівня води до 3,3 м, водообмін відбувається 2—3 рази на рік. Береги переважно круті, розчленовані глибокими балками, лише на окремих ділянках::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Родовища та басейни корисних копалин України
Шахта «Зоря» в місті Кривий Ріг

Криворізький залізорудний басейн — найбільший в Україні басейн з покладами багатих залізних руд, головний гірничовидобувний центр країни, розташований на території Дніпропетровської області.

Промислове освоєння залізних руд басейну почалося у другій половині XIX ст. Початок використання залізних руд пов'язано з ім'ям Олександра Миколайовича Поля (1832—1890), що організував в 1873 р. «Товариство криворізьких залізних руд». Першим місцем видобутку руди було урочище Дубова балка, що належала Полю.

Першу геологічну карту Кривбасу створив С. О. Конткевич.::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обрані об`єкти природно-заповідного фонду України

Середньосу́льський зака́зник — гідрологічний заказник загальнодержавного значення. Розташований у межах Лохвицького району Полтавської області, між селами Гиряві Ісківці, Лука і Яшники, що на північ від міста Лохвиці.

Площа природоохоронної території 2243 га. Створений 1996 р.

Охороняється типовий для Лівобережного лісостепу природний болотний масив у заплаві річки Сули..::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обрані заповідні території України антропогенного характеру
Chufut by Qypchaq.jpg

Чуфу́т-Кале́, раніше Кирк-Ор[9] (крим. Çufut Qale, «Юдейська Фортеця») — середньовічне місто-фортеця в гірському регіоні Криму, за 3 км на схід від Бахчисараю, тепер у руїнах.

Історія і опис

Виникло в V–VI століттях (можливо, під назвою Фулли). Від найдавнішої частини міста (старе місто) залишилися донині головна стіна і арка X століття. За часів панування половців місто отримало назву Кирк-Єр. У 1299 році фортецю було захоплено та розграбовано армією ординського еміра Ногая. Заселяли його в той час переважно алани.

В часи створення Кримського Ханства стало столицею першого хана Гаджи I Ґірея. Кривава боротьба його синів.::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Одиниці адміністративно-териториального устрою України

Теребовля́нський райо́н — адміністративно-територіальний район у центральній частині Тернопільської області. Утворений у 1939.

Площа — 1130,3 км² — 8,3% % території області. Населення — 69,9 тис. осіб (2007), із них 99% — українці (69 тис. 452 особи), 0,59% — росіяни (414 осіб), 0,25% — поляки (176), 0, 05% — білоруси (32 особи), 0,084% — інші національності.

Територією району пролягають залізниця ТернопільЧернівці й автодорога державного значення E85 (ДомановеКовельЧернівціМамалига).

Протяжність Теребовлянського району зі заходу на схід — 54 км, з півночі на південь — 42 км.

Теребовлянський район межує на заході з Підгаєцьким районом, на півдні — з Бучацьким і Чортківським, на сході — з Гусятинським, на північному сході — з Підволочиським, на півночі — з Тернопільським, на північному заході — з Козівським районами.::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Міста України
Dnipropetrowsk Ukraine map.png

Дніпропетро́вськ — місто обласного підпорядкування в Україні, адміністративний центр Дніпропетровської області.

Місто назване на честь Григорія Петровського та річки Дніпро. Колишні назви: до 1776 — Новий Кодак, у 17761798 та 18021926 — Катеринослав, у 1798–1802 — Новоросійськ.

Місто Катеринослав стало адміністративним центром набутих Катериною II великих територій Новоросії, в тому числі після Кучук-Кайнарджійського договору. ::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Селища міського типу України
Simferopol-Sarabuz locator map.png

Гварді́йське (до 1945 року —Гварді́йське .......— селище міського типу в Україні, в Сімферопольському районі Автономної Республіки Крим.

Розташоване в лісостеповому передгір'ї Криму, на річці Салгир (басейн Азовського моря), за 22 км від Сімферополя (автошлях М18), з яким має автобусне і залізничне сполучення. У селищі розташований залізничний вузол Острякове.

Поблизу Гвардійського виявлено кілька курганів доби бронзи. У т. зв. Золотому кургані розкопано багате поховання воїна V ст. до н. е. в панцирі з залізним мечем, бронзовими стрілами в дерев'яному сагайдаку, золотою гривною і різними прикрасами (в тому числі бляха у вигляді левиці); виявлено пізньоскіфське поселення.


Розташоване в лісостеповому передгір'ї Криму, на річці Салгир (басейн Азовського моря), за 22 км від Сімферополя (автошлях М18), з яким має автобусне і залізничне сполучення. У селищі розташований залізничний вузол Острякове.


Поблизу Гвардійського виявлено кілька курганів доби бронзи. У т. зв. Золотому кургані розкопано багате поховання воїна V ст. до н. е. в панцирі з залізним мечем, бронзовими стрілами в дерев'яному сагайдаку, золотою гривною і різними прикрасами (в тому числі бляха у вигляді левиці); виявлено пізньоскіфське поселення.::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Села України
В'їзд у село з боку міста Ніжин

Безу́глівка — село Ніжинського району Чернігівської області. Відстань до райцентру становить понад 15 км і проходить автошляхами Р68 та Р67.

Козацьке село Ніжинського полку Гетьманщини. Після московської анексії — село Ніжинського повіту Чернігівської губернії.

На землях Безуглівки існували угіддя двох родин — Озеровських та Сидоренків. Сидоренки — відомі шляхтичі. Селяни Безуглівки, не повіривши царському маніфесту про скасування кріпацтва, почати самовільний переділ земель. Протягом кількох днів заворушення охопило понад 3 тисяч селян. Для придушення виступу було послано 3 батальйони солдатів на чолі з губернатором. 5 квітня 1861 військо зламало опір селян і захопило Безуглівку..::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Урботопоніми України
Проспект Нахімова у Севастополі.jpg

Проспект Нахімова — проспект в Ленінському районі Севастополя між площами Нахімова і Лазарєва. У побутовому мовленні і різних джерелах інформації (переважно з історії) часто називається також Нахімовським проспектом. Довжина — близько 900 метрів. На проспекті збереглися три будівлі кінця XIX століття, викладені інкерманським каменем.

На великому протязі вулиця межує з Приморським бульваром.

Названий у 1886 році на честь адмірала Павла Нахімова. У 1921 році отримав назву вулиці Троцького, а в 1928 році — вулиці Фрунзе. Повернено назву 20 червня 1946 року..::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Географічні списки та списки українських топонімів
редагувати
 Book icon (closed) - Red and gold.svg Етногеографія України
Вірменська церква у Чернівцях

Вірмени в Україні — вірменська етнічна меншина, яка проживає в Україні. Вірмени нараховують бл. 100 000 чоловік згідно з переписом населення України 2001 року[10]. Вірменське населення в Україні, майже подвоїлося[11] з моменту розпаду СРСР, багато в чому через нестабільність на Кавказі.

Вірмени на території сучасної України відомі ще із часів початку заселення її слов'янськими племенами. Свідченням цього є «Географія» відомого вірменського вченого VII ст. Ананія Ширакаці. Слов'яно-вірменські культурні зв'язки відображені в ідентичному фольклорному сказанні про заснування міст Києва і Куара.::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Book icon (closed) - Red and gold.svg Географія промисловості України

Промисловість Полтавської області

Полтавська область належить до областей України з середнім рівнем розвитку промислового виробництва. Більшість галузей промисловості області — нові, виникли в 50-х — 60-х роках:

Основні товари, які експортувала Полтавщина у 2012 році, це — залізничні вагони, залізорудні котуни, обладнання і механічні пристрої.::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Book icon (closed) - Red and gold.svg Географія інфраструктури України
Шлях до неба

Канатна дорога — Місхор — Сосновий Бір — Ай-Петрі — пасажирська канатна дорога, яка з'єднує плато Ай-Петрі та Місхор. Дорога будувалася починаючи з 1967 року[12]. Під час будівництва довелося міняти проект через те, що навішені канати лягли на скелі, а скелі заради будівництва руйнувати не захотіли[12]. Першими пасажирами канатної дороги 31 грудня 1987 року стали члени приймальної комісії. Відкриття дороги відбулося в березні 1988 року.

Є три станції: «Місхор» (нижня, 86 метрів над рівнем моря), «Сосновий Бір» (середня, 304 метрів над рівнем моря) та «Ай-Петрі» (верхня, 1152 метрів над рівнем моря). Довжина дороги понад 3,5 кілометрів. Діє цілий рік.::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Book icon (closed) - Red and gold.svg Географічна періодика України
редагувати
 Book icon (closed) - Red and gold.svg Географічні телепрограми та кіно України

«Світ нави́воріт» — програма подорожей на каналі 1+1, авторський проект журналіста Дмитра Комарова. В ефірі з 11 грудня 2010 року[13].

У проекті «Світ навиворіт» Комаров — керівник, автор, ведучий, режисер, сценарист і т. д. Знімальна група складається з двох людей.

« В цьому проекті ви не побачите банальних розповідей про визначні туристичні пам'ятки, описані в кожному путівнику. У кадрі тільки справжня екзотика і погляд на країну зсередини. У своїх телеподорожах Комаров не сторонній спостерігач — він завжди повноправний учасник подій, — сайт каналу 1+1[14]. »

Як готують програму

Кожен сезон «Світу навиворіт» — це серія програм, присвячених одній країні. Комаров «полює» на ексклюзив — живе у хижах разом з дикими племенами, бере участь у екзотичних обрядах, словом, показує місця, не зіпсовані цивілізацією.

редагувати
 Book icon (closed) - Red and gold.svg Географічні сайти України та світу
редагувати
 Crystal Clear app kservices.png Корисні шаблони


редагувати
 Emblem-pen-new.svg Нові статті


Усього знайдено статей: 171821 (18 жовтня 2018)

редагувати
 FA gold ukr.png Добра стаття
Novomyrhorod gerb.jpg

Новоми́ргород — місто в Україні, в південній частині Середньої Наддніпрянщини, адміністративний центр Новомиргородського району Кіровоградської області. Розташований на річці Велика Вись за 72 км від Кропивницького. Населення — 11 466 мешканців (за оцінкою, у 2015 році).

Новомиргородській міській раді підпорядковуються також села Бирзулове та Лікареве, розташовані на південному заході від міста.::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обрана ілюстрація
Вид на гору з готелю «Вітрило»

 


редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис української географії. Ландшафтознавці, землезнавці та палеогеографи

Гриневецький Володимир Трифонович (*20 червня 1932 року) — український фізико-географ, ландшафтознавець, старший науковий співробітник Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Народився 20 червня 1932 року в селі Березівка Бершадського району Вінницької області. З відзнакою закінчив 1958 року географічний факультет Київського університету, у 1969 році аспірантуру університету. Працював у ґрунтознавчій експедиції географічного університету науково-дослідної секції інженером, старшим інженером-грунтознавецем, головним інженером. 19581966 роках начальник експедиції. Брав участь у картографуванні ґрунтового покриву, укладанні і редагуванні великомасштабних карт ґрунтів, сільсько-господарських типів земель, тематичних картограм 17 районів Житомирської, Київської і Кіровоградської областей України...::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис української географії.Мандрівники
Egor Kovalevsky.jpg

Ковалевський Єгор Петрович (*1809 або 1811 —†2 жовтня 1868) — географ-мандрівник, геолог, археолог, сходознавець, письменник, поет, драматург, науковий, державний діяч часів Російської імперії українського походження...

Народився у с. Ярошівка Харківської губернії (тепер село Дергачівського району Харківської області, Україна). Спочатку здобув прекрасну домашню освіту. У 1825 році поступає до Харківського університету, де захопився лекціями П. П. Гулака-Артемовського. У 1828 році блискуче завершив навчання в університеті...

У 1847 році на запрошення паши Мухаммеда Алі царський уряд спрямовує Єгора Ковалевського до Єгипту на пошуки золота та коштовного каміння. Також отримав завдання уточнити положення витоків Нілу. У грудні того ж року прибуває до м. Олександрії, звідки рушив до асуану. По дорозі дослідив Бені-Суейф, потім виявив, що Бахр-ель-Юсуф має не штучну природу (як до того вважалося), а є однив з рукавів Нілу (потім перетворений на канал). Після цього обійшовши Асуанські пороги, Ковалевський рушив закруту Куруску й Абу-Галіда.. ::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис української географії. Країнознавці, краєзнавці та георегіоналісти
Янко Микола Тимофійович.jpg

Микола Тимофійович Янко (нар.18 травня 1912 року, Сахновщина Полтавської губернії, нині Харківська область — † 14 травня 2011 року, Дружківка Донецької області) — український географ, педагог, краєзнавець, лексикограф. Дійсний член Географічного товариства України. Кандидат педагогічних наук. Почесний громадянин Дружківки (1998).

Народився в сім'ї кравця. У десять років залишився сиротою, жив у нерідної матері, був пастухом.::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис української географії. Мореплавці та океанологи
Sedow georgy.jpg

Георгій Якович Сєдов (23 квітня (5 травня)[15] 1877 — 20 лютого (5 березня) 1914) — український та російський гідрограф, полярний дослідник, старший лейтенант. Організатор невдалої експедиції до Північного полюса.[16], під час якої помер, не досягнувши заявленої мети, пройшовши приблизно 200 кілометрів з необхідних 2000 км.

Виходець з рибальської сім'ї, офіцер військово-морського флоту (старший лейтенант), дійсний член Російського географічного товариства, почесний член Російського астрономічного товариства.::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис української географії. Гідрологи та геогідрологи

Ободовський Олександр Григорович (18 січня 1958 року) — український гідролог, доктор географічних наук, професор Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Народився 18 січня 1958 року Києві. Закінчив 1980 року Київський університет зі спеціальності «географ-гідролог». З 1980 року почав свій трудовий шлях інженером на географічному факультеті Київського державного університету, пізніше інженером-програмістом, старшим інженером Інформаційного обчислювального центру, у 1989–1992 роках асистент, з 1992 року доцент, з 2003 року професор кафедри гідрології та гідроекології географічного факультету, з 1996 року заступник декана з наукової роботи географічного факультету. Кандидатська дисертація «Руслоформуючі витрати води річок рівнинної частини України» захищена у 1988 році в Московському державному університеті імені М. В. Ломоносова, докторська дисертація «Регіональний гідролого-екологічний аналіз руслових процесів» захищена в 2002 році в Київському національному університеті Тараса Шевченка.::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис української географії. Геокріологи та гляціологи

Микола Ізмайлович Дмитрієв (9 квітня 1886 — 8 листопада 1957) — український геоморфолог, палеогеограф, гляціолог, геолог, доктор географічних наук (з 1938 р.), професор1922 р.).

Народився 9 квітня 1886 року в селі Улянівка, тепер смт. Білопільсь­кого району, на Сумщині. У 1912 р. закінчив природниче відділення фізико-математич­ного факультету Харківського університету...

Повний перелік його опублікованих наукових праць включає 52 найменування. В більшості з них він встановлює поширення і геологічну будову семи терас Середнього Придніпров'я («Про тераси середнього Дніпра», 1936; «О количестве и возрасте террас среднего Днепра», 1937), доводить існування в Україні тільки одного древнього зледеніння і уточнює його межу («К следам ледникового периода в Харьковской губернии», 1915; «Межа розповсюдження наметків Дніпровського язика Скандинаво-Руської льодовикової поволоки», 1928; «О возрасте Днепровского оледенения», 1950), встановлює південну межу моренних відкладів антропогенового зледеніння на території України..::::::::::::::::читати далі.::::::::::::::::''читати далі''

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис української географії.Метеорологи та кліматологи
Щербань Михайло Ілліч.png

Щербань Михайло Ілліч (*23 лютого 1921, Зарічанка — †21 серпня 2000, Київ) — український географ-кліматолог, доктор гео­графічних наук, професор Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Народився 23 лютого 1921 року в селі Зарічанці (тепер Чемеровецького району Хмельницької області). Учасник війни, боєць винищувального батальйону Першого зведеного полку Київського військового округу у 1941 році. Доброволець Третього Партизанського загону Південно-західного фронту. Партизанський загін імені Чапаєва на Поділлі, розвідник. У 19441945 роках — розвідник стрілецького полку, Перший Український фронт. Нагороджений орденами Вітчизняної війни 1-го та 2-го ступенів, Слави 3-го ступеня та медалями «За відвагу» (1944), «За оборону Києва».

У 1945 році за­кінчив географічний факультет Київського університету. ::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис української географії. Біогеографи та ґрунтознавці
Висоцький Георгій Миколайович.gif

Георгій Миколайович Висоцький (*7 (19) лютого 1865(18650219), с. Микитівка Глухівського повіту Чернігівської губернії — 6 квітня 1940 року, м. Харків, УРСР) — видатний український вчений у галузі лісівництва, ґрунтознавства, геоботаніки, фізичної географії і гідрології, академік НАНУ, основоположник науки про ліс і лісову дослідницьку справу. Автор понад 200 наукових праць.

Учений вивчав вплив лісу на водний режим місцевості, заклав основи ґрунтової гідрології посушливих районів, розробив теорію трансгресивної ролі лісів, класифікацію дібров; заслужено визнаний корифеєм степового лісорозведення. Велике значення мають розроблені Г. М. Висоцьким для степових умов деревно-чагарниковий і деревно-тіньовий типи лісових насаджень.::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис української географії. Геоекологи та природоохоронці

Ма́лишева Людми́ла Леоні́дівна (10 листопада 1954 — 29 серпня 2000) — український фізико-географ, геоеколог, доктор географічних наук, професор Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Народилась 10 листопада 1954 року в місті Києві. Закінчила 1977 року географічний факультет Київського університету. У Київському університеті працює з 1981 року молодшим науковим співробітником науково-дослідного сектору. Кандидатська дисертація «Ландшафтное обоснование выбора районов размещения АЭС (на примере Украинской ССР)» захищена у 1988 році. З 1992 року асистент кафедри фізичної географії, з 1995 року доцент, з 1999 професор, з 2000 завідувач кафедри географії України. Докторська дисертація «Теорія та методика ландшафтно-геохімічного аналізу й оцінки екологічного стану територій» захищена у 1998 році. Фахівець у галузі геохімії ландшафтів та ландшафтно-геохімічної екології.::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис української географії. Сейсмологи та вулканологи
George Starodub Photo.jpg

Стародуб Юрій Петрович (*20 березня 1953, Хабаровськ) — український математик, сейсмолог та геофізик, дійсний член Української нафтогазової Академії.

Стародуб Юрій Петрович навчався на фізичному факультеті Львівського державного університету ім.І.Франка. Диплом з відзнакою про закінчення університету отримав у 1975р.

З 1975 року працював у Національній Академії наук України (Інститут прикладних проблем механіки і математики ім.Я.С.Підстригача АН України, 1975-1991; Інститут геофізики ім.С.І.Субботіна (ІГФ) НАН України, 1991-2009). Дисертацію на здобуття вченого ступеня кандидата фізико-математичних наук захистив у 1984 р. у Відділі обчислювальної геофізики Інституту фізики Землі ім.О.Ю.Шмідта, м.Москва. У 2002 році захистив дисертацію на здобуття вченого ступеня доктора фізико-математичних наук на тему "Математичне моделювання в динамічних задачах сейсміки щодо вивчення будови земної кори" в ІГФ НАН України. Четверо молодих вчених захистили кандидатські дисертації у науковій групі (у трьох співробітників − був науковим керівником). У нього в наш час[коли?] навчається аспірант ІГФ НАН України, є науковим консультантом щодо захисту докторської дисертації співшукача ІГФ НАН України.::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис української географії. Геоморфологи та геотектоністи

Тутковський Павло Аполлонович (*1 березня 1858, Липовець — † 3 червня 1930, Київ) — український геолог, географ і педагог. Один з основоположників геології й географії України, дійсний член Української1919 року) і Білоруської1928 року) академій наук та Наукового товариства імені Шевченка1923 року).

Народився 1 березня 1858 року в селищі Липовці теперішньої Вінницької області в родині службовця. Дитинство Павла та інших дітей в родині пройшло під сильним впливом матері — жінки високої культури, музично обдарованої..::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис української географії. Спелеологи та карстознавці

Володи́мир Олекса́ндрович Радзіє́вський (* 18 квітня 1930, Миколаїв, нині село Хмельницького району Хмельницької області — † 7 червня 2011, м. Тернопіль) — український краєзнавець і спелеолог.

Трудову діяльність розпочинав 1947 р. в Підволочиській СШ, де працював до 1959 року. У 1955 році закінчив фізико-математичний факультет Коломийського вчительського інституту.

З 1959 працював в дитячому туризмі, був методистом, завідувачом відділу обласного центру туризму краєзнавства і експедицій учнівської молоді.

Був засновником тернопільської спелеології, відкривачем і дослідником перших і найбільших в Україні та світі гіпсових лабіринтових та інших печер.

У 1960 створив секцію спелеотуризму при Тернопільській обласній дитячій екскурсійно-туристській станції. Проводив з гуртківцями дослідження печер «Кришталева», «Озерна» та інших.

Здійснював першопроходження і картування печер «Млинки», «Ювілейна» і «Перлина», комплексу невеликих печер у Кременецьких горах та в долинах рік Стрипи та Дністра.::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис української географії. Геохіміки та хіміко-географи

Волошин Іван Миколайович (1934) — український географ, ландшафтознавець, ґрунтознавець, геоеколог, геохімік, доктор географічних наук, професор, завідувач кафедри туризму Львівського державного університету фізичної культури.

Народився 20 червня 1934 р. у c. Плав’я-Вадрусівка Сколівського району Львівської області. Закінчив Хітарську семирічну школу1948) та Стрийське педагогічне училище (1952). До 1954 р. працював учителем математики у c. Плав’є, директором школи та учителем у c. Хітар та Жупани. У 19541957 рр. служив у війську, а протягом 19571962 рр. навчався на географічному факультеті Львівського державного університету імені Івана Франка.::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис української географії. Картографи, топографи та геодезисти

Шевченко Віктор Олексійович (*19 вересня 1949 року) — доктор географічних наук, професор, географ-картограф.

Народився 19 вересня 1949 року в місті Києві. Закінчив у 1975 році географічний факультет Київського університету. Працював у 19751995 роках в Інституті географії НАН України, де заочно закінчив в 1983 році аспірантуру. Кандидатська дисертація (науковий керівник доктор географічних наук, професор А. П. Золовський) «Системное картографирование онкологической заболеваемости населения (на примере Украинской ССР)». Працював у напрямах медико-географічного та комплексного атласного картографування: розробив і склав Атлас злоякісних пухлин серед населення України (1986); уклав окремі карти Атласу Донецької області (1982), Атласу захворюваності злоякісними пухлинами населення окремих країн-членів РЕВ (1983); Атласу туриста Українських Карпат (1987); Атласу Чернігівської області (1991).::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис української географії. Економіко-географи та суспільні географи
Мезенцев Костянтин Володимирович.jpg

Ме́зенцев Костянти́н Володи́мирович (27 червня 1971 року) — український соціо-економіко-географ, доктор географічних наук, професор Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Голова Київського відділу Українського географічного товариства, радник Голови Державного агентства України з туризму та курортів.

Народився 27 червня 1971 року в Черкасах. Закінчив у 1993 році географічний факультет Київського державного університету ім. Т.Г.Шевченка. У Київському університеті працює з 1992 року інженером, асистентом, з 2002 року доцентом, з 2007 професором кафедри економічної та соціальної географії. Кандидатська дисертація «Моделювання суспільно-географічних процесів в сільському адміністративному районі» захищена 1997 року, докторська на тему «Суспільно-географічне прогнозування: теорія, методологія, практика» — 2006 року. Викладає курси: «Географічне моделювання та прогнозування», «Суспільно-географічне прогнозування», «Інформаційний менеджмент»,«Основи теорії суспільної географії» . Розробив концепцію прогнозування регіонального розвитку; поглибив теорію суспільно-географічного районування, суспільно-географічні засади регіональної політики України; географії релігії світу та України, перцепційної географії України.::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис української географії. Політико-географи, геополітики та воєнні географи

Савицький Петро Миколайович (15 травня 1895 Чернігів — 13 квітня 1968 Прага) — російський географ, економіст, геополітик, культуролог, філософ українського походження.


З самого зародження євразійського руху — один з головних його теоретиків і політичних лідерів.

Створив базові для євразійства теорії місцерозвитку, циклів економічної історії, циклів євразійської історії. Був творцем нової науки — кочівникознавства, творцем євразійської версії російської геополітики, зробив внесок у географію, економіку, політологію, літературознавство, мистецтвознавство, історію і т. д..::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис української географії. Історико-географи та геоісторики

Жупанський Ярослав Іванович (27 червня 1934, с.Перерив Коломийського району Івано-Франківської області — 22 березня 2009, м.Чернівці) — доктор географічних наук, почесний професор Чернівецького національного університету ім. Юрія Федьковича, почесний член Українського географічного товариства

Біографія

1956 р. — закінчив географічний факультет Чернівецького державного університету. З цим ВНЗ пов'язана подальша його діяльність як вченого, педагога, керівника.
1964 р. — захистив кандидатську дисертацію.
1981 р. — захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня доктора географічних наук.
1983 р. — професор.
1967–1973 рр. — декан географічного факультету.
1979–1982 рр. — декан заочного педагогічного факультету.
1982 р. — виконуючий обов'язки проректора ЧДУ з наукової роботи.
1982–1987 рр. — декан географічного факультету.::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис української географії. Агрогеографи, геомеліоратори та геоінженери

Дубняк Сергій Сергійович (*1 вересня 1970 року) — український гідролог, кандидат географічних наук, доцент Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Народився 1 вересня 1970 року в місті Києві. Закінчив 1992 року Київський національний університет імені Тараса Шевченка за фахом «гідролог». У 1992–1997 роках працював інженером Дніпровського басейнового управління Держводгоспу України. Кандидатська дисертація «Гідродинаміка мілководь Дніпровських водосховищ, її екологічна роль» захищена у 1997 році. З 1998 року працює науковим співробітником Інституту гідробіології НАН України. З 1998 року працює у Київському університеті асистентом, з 2002 року доцент кафедри гідрології та гідроекології.::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис української географії. Вчені медичної та рекреаційної географії

Володимир Миколайович Дмитрієв (18381904) — доктор медицини, громадський діяч і кореспондент Миколаївської головної фізичної обсерваторії.

Могила Володимира Дмитрієва

Після закінчення курсу на медичному факультеті Московського університету служив два роки на флоті, потім служив земським лікарем в Ялті, де вивчив Південний берег Криму в кліматичному і кліматолікувальному відношенні. За задумом Дмитрієва в Ялтинському повіті були організовані метеорологічні спостереження в декількох пунктах. Зібрані їм дані розроблені в його «Нарисі кліматичних і санітарних умов південного берега Криму» (Ялта, 1890)..::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис української географії. Народознавці, етногеографи та демогеографи

Винниченко Ігор Іванович (*6 червня 1957 року) — український історик та географ, етногеограф, кандидат географічних наук, доцент Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Народився 6 червня 1957 року в селі Скоморохи Житомирського району Житомирської області. Закінчив у 1979 році Київський державний університет ім.Т.Г.Шевченка (кафедра фізичної географії), у 1983 році аспірантуру Відділення географії Інституту геофізики імені С. І. Субботіна АН УРСР. У 19791980 роках інструктор з туризму турбази «Пуща-Водиця» (Київ). У 19831985 роках викладав географію у київських технікумах.::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Sub-arrows.svg Категорії



 



редагувати
 Info blue.svg Вікіпроекти

 


редагувати
 Commons-emblem-notice.svg Братні портали

Головна сторінкаПоточні подіїПортал спільнотиСписок порталів


 • Біографії • Мистецтво... • Культура • Фантастика • Книги • Гастрономія • Пиво • Спорт... • Ігри • Туризм • Пластунство • ЛГБТ • Фемінізм

 • Наука • Природничі науки... • Науки про Землю... • Науки про життя... • Антропологія

 • Автомобілі • Вільне програмне забезпечення • Інформаційні технології • Програмування • Енергетика • Математика • Медицина • Техніка...

 • Етнологія • Економіка •
Історія... • Міфологія • Освіта • Політологія • Право • Психологія • Релігія... • Соціологія • Філософія

Україна... • Регіони... • Діаспора • Українська повстанська армія • АТО • Географія • Наука • Мистецтво • Література • Сучасна література • Мова • Музика • Рок • Кінематограф • Спорт • Чемпіонат Європи з футболу 2012 • Караїми

Географія... • Австралія • Океанія • Азія • Антарктика • Африка • Європа • Південна Америка • Північна Америка • Країни світу...
Довідка · Пісочниця · Кнайпа · Портали · Проекти · Запити · Портал спільноти

Оновити кеш

  1. Згадується лише в «Слові о полку Ігоревім», як епітет Дніпра — «славний, відомий, знаний».
  2. а б Коротка історія освоєння Дніпра // Яцик А. В., Яковлєв Є. О., Осадчук В. О. До питання щодо спуску Київського водосховища / За ред. А. В. Яцика. — К. : Оріяни, 2002. — С. 6-12. — 400 прим. — ISBN 966-7373-78-9.
  3. Водний фонд України: Штучні водойми — водосховища і ставки: Довідник / За ред. В. К. Хільчевського, В. В. Гребеня. — К.: Інтерпрес, 2014. — 164 с. ISBN 978-965-098-2
  4. Кравчук П. А. Рекорды природы. — Любешов : Эрудит, 1993. — 216 с. : ил. — ISBN 5-7707-2044-1. (рос.)
  5. Кравчук П. А. Книга рекордів природи. — Луцьк : ПрАТ «Волинська обласна друкарня», 2011. — 336 с. — ISBN 978-966-361-642-1.  — с. 228. Найдовша ріка України..
  6. Кравчук П. А. Рекорды природы. — Любешов : Эрудит, 1993. — 216 с. : ил. — ISBN 5-7707-2044-1. (рос.)
  7. а б Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
  8. Зміїний (острів)
  9. В. Гулевич. Казимир Яґайлович і Менґлі Ґірей… — С. 41.
  10. Про кількість та склад населення України за підсумками Всеукраїнського перепису населення 2001 року
  11. Перепис
  12. а б Джерело: Канатна дорога «Місхор-Ай-Петрі»
  13. «Світ навиворіт» — 2 роки в ефірі 1+1
  14. "Світ навиворіт" на сайті 1+1
  15. [Сам Г. Я. Сєдов у своїй Автобіографії вказує дату 21 квітня (3 травня). Оригінал зберігається в архіві Географічного товариства Росії, фонд № 93, опис 4, од. зб. 1. Постаті. Нариси про видатних людей Донбасу. — Донецьк: Східний видавничий дім, 2011.]
  16. Каневский З. М. Не сотвори себе кумира // Природа. — 1988. — № 8. — С. 71—79.