Зарваниця (Теребовлянський район)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Зарваниця
Beauplan special fragment 7 Buchach.jpg
Країна Україна Україна
Область Тернопільська область
Район/міськрада Теребовлянський район
Громада Золотниківська сільська громада
Код КОАТУУ 6125083101
Основні дані
Засноване 1458
Населення 342
Площа 2,266 км²
Густота населення 150,93 осіб/км²
Поштовий індекс 48142
Телефонний код +380 3551
Географічні дані
Географічні координати 49°13′08″ пн. ш. 25°22′09″ сх. д.H G O
Місцева влада
Адреса ради с. Зарваниця, Теребовлянський р-н, Тернопільська обл., 48142
Карта
Зарваниця. Карта розташування: Україна
Зарваниця
Зарваниця
Зарваниця. Карта розташування: Тернопільська область
Зарваниця
Зарваниця

CMNS: Зарваниця на Вікісховищі

Зарвани́ця — село в Україні, на заході Теребовлянського району, Тернопільської області, розміщене на лівому березі річки Стрипа.

Давніше було містечком. До 2015 р. — центр сільради, якій підпорядковане село Сапова. Від вересня 2015 р. увійшло до складу Золотниківської сільської громади. До Зарваниці приєднаний хутір Раків Кут. Поштове відділення — Вишнівчицьке.

Населення — 305 осіб (2003 р.).

Для християн усього світу Зарваниця добре відома чудотворною іконою і цілющим джерелом, біля якого з'являлася Божа Матір. Зараз на цьому місці споруджено Зарваницький духовний центр — комплекс церковних споруд з Собором Зарваницької Матері Божої, що належать Українській греко-католицькій церкві. Щороку сотні тисяч паломників приходять сюди на прощу.

Географія

На північний схід від Зарваниці розміщене с. Вишнівчик, на північний захід — Котузів, на південний захід — Гниловоди, на південь — Сапова з присілком Полісюки.

Історія

Археологічні знахідки

Поблизу Зарваниці виявлено археологічні пам'ятки культури кулястих амфор.

У книзі Андрія Мельника про археологічні знахідки написано:

«властитель села, п. Роман Охоцький робив розкопки за двором в стороні цвинтаря, де сьогодні дерев'яний хрест, та там викопав кам'яну домовину, а в ній людський кістяк та камінний топірець. Ці археологічні здобутки подарував до музею графів Дідушицьких у Львові».

Легенди про заснування

Є кілька версій щодо назви села.

  • За народними переказами, початки зародження Зарваниці пов'язуються з появою чудотворної ікони Богоматері. Місцина над Стрипою стала надійним прихистком християнства під час наступу монголів на терени Русі-України. Коли у 1240 р. був дощенту зруйнований Київ, уцілілі монахи почали втікати на захід.

Легенда розповідає:

Один із київських ченців чудом врятувався від ворожих наїзників і опинився на галицькому Поділлі в лісах над рікою Стрипою. Довге скитальство та нестерпний голод так знесилили його, що, умиротворений надією на допомогу Богоматері, чернець заснув. У сні відкрилась перед ним райська місцина: оповита чарівним серпанком долина, погаптована різнобарвними квітами і освітлена дивним сяйвом. В його блиску з'явилася Мати Божа з двома ангелами, які мали в руках білі лілії. Чернець упав перед Пречистою Дівою Марією на коліна. Вона із усміхом подала йому в руки край свого омофора. Пробудившись, побачив чудову долину, оточену віночком густого лісу. Раптом у росяній траві засвітилося джерело чистої води, а над ним спалахнула небесним промінням ікона Пресвятої Діви Марії з малим Ісусом на руках.

Чернець пригадав сон і склав поклін Пречистій. Це місце, де зарвав його сон, назвав Зарваницею. Згодом він збудував біля кринички каплицю і примостив у ній ікону Богоматері.

Сюди, почувши про чудо, почали приходити люди і поселятися. З роками у затишному видолинку виросли церква і монастир, селянські обійстя. Так почалася Зарваниця.

  • Після битви з турками-османами на Косовому полі в 1389 р. чимало сербських ченців, які взяли із собою релігійні книги, чудотворні ікони, назвали своє поселення Сербаниця (пізніше перейменоване на Зарваниця).[1]
  • У книзі о. Андрія Мельника «Зарваниця» (Рогатин, 1925 р.) йдеться, що Зарваниця
з трьох боків оточена водою Стрипи. З гори оглядаючи цю місцину, здається, що це ріка зарвала шмат землі, на якому розложилось село.[1]

Польський період

30 липня 1436 р. — в «Актах ґродських і земських» (найдавніші записки галицьких судів 1435—1475 років) згаданий Ianussio de Zerwanycza (лат., тобто Януш із Зе(а)рваниці).[2] Ще одна письмова згадка — 1458 р. Архівні документи XVIII ст. підтверджують, що Зарваниця обіймала нинішній Вишнівчик і Полісюки.

Владислав Опольчик наприкінці XIV ст. передав Зарваницю та навколишні територю у спадкове володіння. Власниками села у XV ст. були шляхтичі Зарваницькі (їхні родичі — Копичинські з Бествіни гербу Топач[3]), пізніше — Ходоровські, Уміньські, Тимборські, Маковецькі, Вистемпи[4], Куровські, Овадовські. Від останніх Зарваниця перейшла до Пйотра Міхала Мьончиньського, після його смерті — онук Іґнацій, правнук Матеуш. У 1836—1864 рр. дідичем був Томаш Охоцкі, до 1910 р. — Зеферин Охоцкі та його спадкоємці. Кілька років дідичем був жид Фелікс Вайсгляс, від якого маєток викупив (за 1 млн корон[5]) у 1913 р. Андрей Шептицький. У власності митрополії УГКЦ маєток був до 1939 р.[6]

У XVI ст. поселення стало містечком, було третім за кількістю мешканців у Теребовлянському повіті (після Теребовлі, Підгайців). У 1564 р. була церква в містечку (напевне, дерев'яна).[7]

Населений пункт розвивався і став містечком. Для його захисту від турецьких нападників було викопано із висипаним високим валом рів, який з'єднував Стрипу, і споруджено в'їзну браму. Збереглися письмові свідчення про існування в середні віки мурованого замку, який був на присілку Полісюки. Його руїни ще досі можна побачити.

У 16621704 рр.[7] Зарваницю кілька разів стустошували турки і кримські татари. Вони спалили селянські оселі, церкву (в 1732 р. знаходилась у хаті[7]) і монастир. Багатьох людей було вбито, захоплено в полон. Однак ікону Божої Матері вдалося врятувати. Її було перенесено до нової дерев'яної церкви, побудованої в центрі Зарваниці (Церква святого Івана Хрестителя, 1738 р.[7]). У ній примостили також чудотворний образ Розп'ятого Спасителя, який було короновано, за дозволом Папи Римського, у 1742 р. в присутності Митрополита Київського — предстоятеля Української (Руської) Греко-Католицької Церкви Атанасія Шептицького.

У 1747 р. церковна громада почала будівництво мурованого храму з каменю в стилі бароко.[8] В 1754 р. дерев'яна церква згоріла. На місці, де вона стояла, отець Петро Білинський поставив кам'яний хрест. Того ж року за фінансової допомоги тодішнього власника села графа Пйотра Міхала Мьончиньського завершено спорудження храму Пресвятої Трійці. Її будували із каміння, взятого зі зруйнового кримськими татарами замку в Полісюках. Це був 4-й храм з часу заснування Зарваниці, його освятив отець Ілія Білинський.

Австрійський, австро-угорський періоди

Троїцька церква на поштівці 1902 року

До нової церкви урочисто перенесено обидві чудотворні ікони. У 1784 р. храм розмалював митець Андрій Солецький, у 1859 р. інтер'єр відновив живописець Антоній Корчмарський.[8] У 1867 р. заходами пароха о. Порфирія Мандичевського було урочисто короновано ікону Зарваницької Матері Божої, старанням кардинала Івана Сімеоді папа Пій IX надав Зарваниці статус відпустового місця. Відтоді починаються відпустові дні, коли тисячі прочан відвідують це святе місце. В 1894 р. біля джерела вимурувано каплицю. У 1902 р. перебував під час першої канонічної візитації подільських деканатів перебував Митрополит Галицький та Архієпископ Львівський А. Шептицький, мав проповідь; у 1906 р. відновив Зарваницький деканат УГКЦ.[9]

Часто відвідував Зарваницю майбутній Патріарх Української греко-католицької церкви Йосиф Сліпий. Монастир мав також свій водяний млин і пекарню, опікувався бідними людьми.

Перша світова війна

Більшість хат, монастирські будівлі згоріли (в т. ч. помешкання пароха, сотрудника); снаряди пошкодили дах, притвор, стіни в Церкві Пресвятої Трійці. Дзвін російські солдати вивезли до Підгаєць, там піж час відступу залишили (після війни повернули назад). До закінчення ремонту храму відправи були в Золотниках. Ікона Божої Матері Зарваницької була пошкоджена, зберігалась у сховку церкви в Підгайцях.

Період ЗУНР

Період ІІ-ї Речі Посполитої

У 1936 р. при вході до церкви Пресвятої Трійці на фасаді живописець Володимир Іванюк (вихованець Олекси Новаківського) відтворив у мініатюрі святі культи і духовні споруди Зарваниці, людей, що йдуть до них, ангелів, сцену Вознесіння Христа.[10]

Радянський період

1944 р. було спалено дерев'яну монастирську церкву, 1946 р. знищено монастир, у 1961 р.  — каплицю. Джерело обгородили колючим дротом. Ставили міліційні заслони у відпустові дні. Однак у лісі та в хатах проводилися підпільні богослужіння. У 1975 р. завідателем поруйнованої більшовикиами церкви в Зарваниці був призначений отець-митрат Василь Семенюк. Він із благословення митрополита Володимира Стернюка, працюючи душпастирем у катакомбних церквах, водночас став керівником підпільної духовної семінарії. Так тривало до кінця 1980-х рр..

Період Незалежності

Церква Пресвятої Трійці
Дзвони Троїцької церкви. 2007 рік
Зарваницький ландшафтний парк

З благословення архієрея Михаїла Сабриги отець-митрат Василь Семенюк, за активної участі парафіян і семінаристів, сприяв відбудові у 1991 р. каплички біля джерела, ремонту знищеної церкви, спорудженню біля неї великої каплиці, в якій відправляються під час відпустів богослужіння, а також Хресну дорогу. Зведено реколекційний будинок, де проводять реколекції священики багатьох єпархій, семінаристи, родини, молодь, діти.

Відбудовуються Святотроїцький монастир Студійського Уставу та монастирська церква.

Пам'ятки

  • Церква Пресвятої Трійці (1754; кам'яна),
  • Церква Благовіщення,
  • Собор 3арваницької Матері Божої (2000, мурована; архітектор Михайло Нетриб'як, конст. Т. Григель), дзвіниця, Святотроїцький монастир Студійського уставу (2001)
  • Монастирська церква Різдва Пресвятої Богородиці (2002; дерев'яна).
  • Капличка (1991 р.),
  • Скульптурна композиція 3арваницької Матері Божої (2000; скульптори Олександр Маляр, Дмитро Пилип'як; архітектор Данило Чепіль),
  • Хресна дорога.
  • Комплекс «Український Єрусалим» (освячений 27 серпня 2018). До унікального комплексу культових споруд Святої Землі, будівництво якого розпочалося влітку 2014 року, увійшли зменшена копія Гробу Господнього, Голгофа, Оливний сад, Сходи Покаяння (Святі сходи), купіль Ветезда, Левові (Ліонські) ворота та Вежа Давида.[11]

Спорудження й облаштування Зарваницького духовного центру триває.

Головні пам'ятники та пам'ятні знаки:

  • символічна могила вояків Легіону УСС з пам'ятним знаком архангелові Михаїлу
  • символічна могила воякам УПА (1993; архітектор Роман Вільгушинський)
  • пам'ятний хрест на честь скасування панщини в 1848 р.
  • кам'яний хрест на місці спаленої в 1948 р. дерев'яної церкви[джерело?]
  • меморіальна таблиця єпископу Никиті Будці (2000).

Соціальна сфера

Діють філія Тернопільської духовної семінарії, клуб, бібліотека, відділення зв'язку, торговельний заклад, будинок для гостей.

Відомі люди

Народилися

Працювали

Відвідували

Парохи

  • Ієронім Климкович
  • Теодор Білинський — з 1711 р.; (знайдено, проголошено чудотворним образ Розп'ятого Спасителя)
  • Ілля (Ілія) Білинський — з 1749 р.; (син о. Теодора; завершено будівництво Церкви Пресвятої Трійці)
  • Андрій Липницький — 1756—1792 рр.; зарваницький декан, бережанський намісник (добився відкриття Зарваницького деканату УГКЦ; у 1778 р. придбав село Цвітову біля Заліщиків, прибутки від господарської діяльності в селі йшли на утримування священиків та співпрацівників у Зарваниці до 1928 р.)
  • Євстахій Липницький — з 1792 р.; львівський канонік
  • Йосиф Завальський — з 1799 р.; бережанський декан
  • Костянтин Липницький — з 1811 р.; луцький канонік
  • Михайло Лотоцький — до 1830 р.
  • Теодор Ленкавський — 1830—1836 рр., останній Зарваницький декан (без ліквідації деканату)
  • Михайло Лотоцький — майже 10 років, у 1843 році — декан-емерит[23]
  • Іван Мандичевський — 1849—1862 рр.
  • Корнелій Мандичевський — 2 роки після попереднього
  • Порфирій Мандичевський — 1865—1881 рр.; завдяки йому Зарваниця стала відпустовим центром
  • Андрій Білецький — 1882—1883 рр.
  • Михайло Борисікевич — 1893—1895 рр.; чортківський декан; побудовано муровану надджерельну каплицю.
  • Петро Білинський — 1897—1916 р.; сприяв відродженню Зарваниці як відпустового місця
  • Василь Головінський — 1927—1944 рр. (з 1939 р. — заборона відправ «совітами»)[24]

Бібліографія

Про населений пункт видано такі книги, альбоми, путівники:

  • Андрушків Б. 3арваниця, святиня землі української. — Тернопіль : Підручники і посібники, 2001. — 192 с. — ISBN 966-562-341-9.
  • Бубній П. Зарваниця: Фотобуклет / В. Балюх, О. Качало, А. Качало. — Тернопіль : Воскресіння, 2000. — 20 с.
  • Бубній П. Зарваниця: Фотонарис. Короткий виклад англ. та нім. мовами / В. Балюх, О. Качало. — Тернопіль : Горлиця, 2001. — 19 с.
  • Бубній П., Балюх В. Зарваниця: Фотонарис. Короткий виклад англ. та нім. мовами. — Тернопіль, 2004. — 26 с.
  • Бубній П., Балюх В. Зарваниця. — Тернопіль, 2008. — 23 с.
  • Бубній П., Балюх В. Зарваницька святиня. Історичний нарис. — Тернопіль : Терно-граф, 2009. — 24 с.
  • Гринчишин П. Від Зарваниці до Гарабандалу. — Торонто : б. в, 2001. — 352 с.
  • Ведуть в Зарваницю дороги / упоряд. Михайлюк Д. — Тернопіль : Збруч, 1995. — 24 с.
  • Зарваниця у духовному і художньому слові, спогадах і переказах / Уклад. М. Сагайдак, П. Бубній. — Тернопіль : Збруч, 1993. — 112 с. — (Б-ка журналу «Тернопіль»)
  • Зарваниця. — Тернопіль : Збруч, 2006. — 48 с.
  • Квич П. — Д. Паломницька Святиня Матері Божої в Зарваниці (Україна): богослов. погляд. — Тернопіль : Збруч, 2009. — 342 с.
  • Кузьмович-Головінська М. 3арваниця. — Торонто : Добра Книжка, 1972. — 270 с.
  • Кузьмович-Головінська М. Зарваниця: Листки споминів. — Тернопіль : Джура, 2000. — 224 с.
  • Лепкий Б. До 3арваниці. — Львів, 1938.
  • Мельник А. 3арваниця. — друге видання. — Рогатин, 1926. — 82 с.
  • о. Фірман В. 3арваниця: марійський духовний центр: фотоальбом / П. Бубній, В. Балюх. — Тернопіль, 2012. — 40 с.
  • о. Фірман В. 3арваниця: фотоальбом / П. Бубній, В. Балюх. — друге, перероблене, виправлене. — Тернопіль, 2010. — 60 с.

Див. також

Примітки

  1. а б о. Фірман В. Зарваниця… — С. 9.
  2. Akta grodzkie i ziemskie… — Lwów, 1887. — Т. XII. — S. 8. (лат.)
  3. Boniecki A. Herbarz polski: wiadomości historyczno-genealogiczne o rodach szlacheckich. — Cz. 1. — T. 11. — 1907. — S. 124. (пол.)
  4. одна з них, Анна, стала дружиною Єнджея Стшемеського гербу Любич, сина Марціна та Зофії Злотницької гербу Новина → Див.: Niesiecki K. Korona Polska przy Złotey Wolnosci Starożytnemi Wszystkich Kathedr, Prowincyi y Rycerstwa Kleynotami Heroicznym Męstwem y odwagą, Naywyższemi Honorami a naypierwey Cnotą, Pobożnością y Swiątobliwością Ozdobiona… — Lwów : w drukarni Collegium Lwowskiego Societatis Jesu, 1743. — T. 4. — S. 225. (пол.)
  5. Квич Л. З Історії Марійського духовного центру Зарваниця // Наукові записки Прикарпатського національного університету ім. Василя Стефаника. — Серія «Історичне релігієзнавство». — 2011. — Випуск 5. — С. 115.
  6. о. Фірман В. Зарваниця… — С. 9—10.
  7. а б в г о. Фірман В. Зарваниця… — С. 10.
  8. а б о. Фірман В. Зарваниця… — С. 11.
  9. о. Фірман В. Зарваниця… — С. 15.
  10. о. Фірман В. Зарваниця… — С. 18—19.
  11. У Зарваниці освятили «Український Єрусалим» (фото, відео)
  12. Дуда І. Гаврилюк Володимир // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004. — Т. 1 : А — Й. — С. 316–317. — ISBN 966-528-197-6.
  13. 'Гаврильцьо І. Гаврилюк Іван // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004. — Т. 1 : А — Й. — С. 317. — ISBN 966-528-197-6.
  14. Волинський Б. Гаврилюк Михайло // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004. — Т. 1 : А — Й. — С. 317. — ISBN 966-528-197-6.
  15. Медведик П. Галька Гнат Михайлович // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004. — Т. 1 : А — Й. — С. 335. — ISBN 966-528-197-6.
  16. Волинський Б. Головінська-Максимович Анна // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004. — Т. 1 : А — Й. — С. 382. — ISBN 966-528-197-6.
  17. Мельничук Б.. Головінський Іван // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004. — Т. 1 : А — Й. — С. 382. — ISBN 966-528-197-6.
  18. Горбачук В. Лопушанська Галина Петрівна // ЕСУ
  19. за іншими даними — у Бучачі → Станкевич М. Бучач та околиці. Маленькі образки — Львів : СКІМ (Спілка критиків та істориків мистецтва), 2010. — 256 с., іл. — С. 241. — ISBN 966-95709-0-4.
  20. Сулима О., Хаварівський Б. Макогін Омелян // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2005. — Т. 2 : К — О. — С. 432. — ISBN 966-528-199-2.
  21. Barącz S. Pamiątki buczackie. — Lwów: Drukarnia «Gazety narodowej», 1882. — S. 63. (пол.)
  22. Ющенко: для нас Зарваниця — джерело і ріка
  23. Schematismus… 1843. — С. 16. (лат.)
  24. о. Фірман В. Зарваниця… — С. 13—20.

Джерела

Посилання