Єрусалим

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Єрусалим
івр. ירושלים

Герб Прапор
Герб Єрусалима Прапор Єрусалима
Панорама міста, ринок у Старому місті, Мамілла, Кнесет, Купол Скелі, Вежа Давида та Стіна плачу
Панорама міста, ринок у Старому місті, Мамілла, Кнесет, Купол Скелі, Вежа Давида та Стіна плачу
Розташування міста Єрусалим
Основні дані
31°47′ пн. ш. 35°13′ сх. д. / 31.783° пн. ш. 35.217° сх. д. / 31.783; 35.217Координати: 31°47′ пн. ш. 35°13′ сх. д. / 31.783° пн. ш. 35.217° сх. д. / 31.783; 35.217
Країна Ізраїль Ізраїль
Регіон Єрусалимський округ
Столиця для Ізраїль

Межує з

— сусідні нас. пункти
Ramat Rachel[d], Мевасерет-Ціон, Beit Zayit[d], Hizma[d], Al-Ram[d], Рамалла, Even Sapir[d], Бейт-Джала, Абу-Діс, Ora[d], Вифлеєм ?
Засновано 4 тисячоліття до н.е.
Площа 125,1556 км²
Населення 933 200 (2012)
Агломерація 1 124 300
Висота НРМ 650—840  м
Назва мешканців фр. Hiérosolymitain, івр. ירושלמי, араб. مقدسي, нід. Jeruzalemmer[1], івр. ירושלמית, англ. Jerusalemite, ісп. Jerosolimitano і ісп. Hierosolimitano
Міста-побратими Прага, Нью-Йорк, Аябе
Телефонний код 972 2
Часовий пояс UTC+2
GeoNames 281184
OSM r1381350  ·R
Поштові індекси 91000–91999[2]
Міська влада
Адреса 1 Safra Square
Мер Єрусалима Нір Баркат
Веб-сторінка Офіційний веб-сайт
Мапа


Єрусалим у Вікісховищі?
Q:  Єрусалим у Вікіцитатах

Portal:Jerusalem[d]

Єрусали́м (івр. יְרוּשָׁלַיִםЄрушала́їм; араб. القدسаль-Кудс) — стародавнє близькосхідне місто, розташоване на вододілі між Середземним та Мертвим морями, на висоті 650—840 м, одне з найдавніших міст світу, центр трьох релігій — юдаїзму, християнства й ісламу, столиця стародавнього Юдейського царства. Історично є в коліні Юди. Місто було засноване понад 3700 років тому і зараз його архітектура є сумішшю пам'яток історії різних культур і народів.

Ізраїль та Палестинська автономія офіційно вважають Єрусалим своєю столицею й не визнають таке право за іншою стороною, хоча ізраїльський суверенітет над східною частиною міста не визнаний ні ООН, ні значною частиною міжнародної спільноти. У Єрусалимі перебувають всі урядові заклади держави Ізраїль. Населення: 865 тис. осіб, переважно євреї та араби (2016). 

6 грудня 2017 року Президент США Дональд Трамп офіційно визнав Єрусалим столицею Ізраїлю. Внаслідок рішення Трампа, США перенесуть своє посольство з Тель-Авіва до Єрусалима.[3]

Географія

Єрусалим розташований на південному плато в Юдейських горах. Старе місто розташоване на висоті приблизно 760 м[4]. Єрусалим повністю оточений долинами і сухими руслами річок (ваді). Долини Кідрон, Хінном та Тіропеон перетинаються на ділянці безпосередньо на південь від Старого міста Єрусалима[5]. Долина Кідрон пролягає на схід від Старого міста і відокремлює Олійну гору від міста. Уздовж південного боку Єрусалиму розташована долина Хінном — крута ущелина, в біблійній есхатології асоційована з концептом пекла[6]. Долина Тіропеон починалася на північному сході біля Дамаських воріт, тягнулася на схід через центр Старого міста, розділяла нижню частину на два пагорба — Храмову гору на схід і решту міста на захід. В наші дні долина прихована руїнами, що накопичилися протягом століть. У біблійні часи Єрусалим був оточений лісами з мигдалю, олив і сосен. За століття воєн і занедбаності ці ліси були знищені. Тому фермери єрусалимського регіону побудували вздовж схилів кам'яні тераси, щоб утримати ґрунт.

Постачання води завжди було великою проблемою для Єрусалиму, що підтверджується виявленою в місті мережею древніх акведуків, тунелів, басейнів і цистерн.

Єрусалим розташований в 60 км[7]. на схід від Тель-Авіва і Середземного моря. На протилежному боці міста, на відстані приблизно 35 км.[8], знаходиться Мертве море.


Гора Герцля, на західній стороні міста біля Єрусалимського лісу, виконує роль національного кладовища Ізраїлю.

Клімат

Місто характеризується середземноморським кліматом з спекотним (але менш, ніж в пустелях), сухим літом і м'якою, вологою (випадає непропорційно велика кількість опадів) зимою. Січень є найхолоднішим місяцем року, з середньою температурою 9,1 °; часом бувають заморозки. Липень і серпень — найспекотніші місяці, з середньою температурою 24,2 ° C. Середньорічна кількість опадів близько 550 мм, при цьому дощі трапляються, в основному, тільки в період між жовтнем і травнем; в літні місяці дощів зазвичай не буває. Снігопади рідкісні, великі снігопади — вкрай рідкісні: снігові бурі зазвичай трапляються один або два рази за зиму, а в середньому кожні три-чотири роки місто переживає сильний снігопад з утворенням тимчасового снігового покриву. Середньоденна кількість сонячних годин в Єрусалимі становить 9,3.

Клімат Єрусалиму
Показник Січ Лют Бер Кві Тра Чер Лип Сер Вер Жов Лис Гру Рік
Абсолютний максимум, °C 23,4 25,3 27,6 35,3 37,2 36,8 40,6 38,6 37,8 33,8 29,4 26 40,6
Середній максимум, °C 11,8 12,6 15,4 21,5 25,3 27,6 29 29,4 28,2 24,7 18,8 14
Середня температура, °C 9,8 10,5 13,1 16,8 21,0 23,3 25,1 25,0 23,6 21,1 16,3 12,1
Середній мінімум, °C 6,4 6,4 8,4 12,6 15,7 17,8 19,4 19,5 18,6 16,6 12,3 8,4
Абсолютний мінімум, °C −3,4 −2,4 −0,3 0,8 7,6 11 14,6 15,5 13,2 9,8 1,8 0,2
Кількість сонячних годин 192,9 243,6 226,3 266,6 331,7 381,0 384,4 365,8 309,0 275,9 228,0 192,2 3397,4
Кількість дощових днів 12,9 11,7 9,6 4,4 1,3 0 0 0 0,3 3,6 7,3 10,9
Вологість повітря, % 61 59 52 39 35 37 40 40 40 42 48 56
Джерело: Israel Meteorological Service[9][10][11][12][13]

Історія

Докладніше: Історія Єрусалима
 Історія Єрусалима
Emblem of Jerusalem.svg
Єрусалим
Старе місто
Східний Єрусалим
Західний Єрусалим
Політичний статус
Закон про Єрусалим
Мер Єрусалима
Хронологія

Портал «Єрусалим»

Заснування та давня історія

Ізраїльське та Юдейське царства станом на 830 до н. е.

За релігійними текстами, зокрема Торою, на місці сучасного Єрусалима, за часів життя Авраама існувало місто Салим(назва від присутнього в тій місцевості культу бога Салима), де царював цар іменуючийся Мелхіседеком.

Єврейська традиція приписує походження назви Єрусалима царю Давиду (роки життя: кін. 11 ст. — бл. 950 до н. е.). За єврейською традицією, 12–11 ст. до н. е. були в історії євреїв періодом, коли єврейські племена після виходу з Єгипту завоювали південну частину Ханаану (стародавня назва території Палестини, Сирії та Фінікії). Тоді Єрусалим мав назву Ієвус і був центром одного з ханаанських племен — євусеїв. 1000 до н. е. Ієвус захопив і проголосив столицею своєї держави цар Давид. Серед причин, які спонукали Давида зробити Єрусалим столицею, історики виділяють перш за все вигідне (у контексті планів царя — об'єднати всі єврейські племена в одній державі) географічне розташування міста — на межі розселення кількох єврейських племен. Давид побудував у Єрусалимі скинію, де зберігалися священні реліквії юдаїзму — Ковчег Завіту та Менора (семисвічник). На справжню столицю Ізраїльсько-Юдейського царства Єрусалим перетворив цар Соломон (правив 967—928 до н. е.; 967—965 до н. е. разом зі своїм батьком — Давидом). Він побудував 1-й храм в Єрусалимі (Перша книга царів 6:1–18, 7:1–51). Після смерті Соломона царство розпалося на Ізраїльське царство та Юдейське царство (столицею останнього залишився Єрусалим).

У 701 році до н. е. Єрусалим намагалися завоювати ассирійці, але не змогли. У 586 до н. е. місто було захоплене вавилонським царем Навуходоносором II, храм був зруйнований, а всіх мешканців забрали до Вавилонії (вавилонський полон). Після завоювання Вавилонії персами цар Кир II дозволив євреям повернутися до міста. Протягом 520—515 до н. е. вони побудували в Єрусалимі 2-й храм, який символізував початок нової епохи в єврейській історії[14].

Античний період

У 332 до н. е. Єрусалим був завойований Александром Македонським, а після його смерті (323 до н. е.) місто більше ніж на сто років стало частиною держави Птолемеїв (царська династія в Єгипті 305–30 до н. е.). У 198 році до н. е. Єрусалим перейшов під контроль Селевкідів (династія, яка правила в державі Селевкідів). Політика еллінізації, яку проводили Селевкіди, спричинила повстання хасмонеїв. У 164–63 рр. до н. е. місто — столиця Хасмонейського царства. У 63 до н. е. Єрусалим був взятий військами римського полководця Гнея Помпея й став адм. центром римського протекторату.

Картина Франческо Айєца «Руйнування Єрусалимського Храму».

За свідченням Євангелія від Луки, напередодні святкування єврейської Пасхи близько 30 р. до Єрусалима в'їхав на осляті Ісус Христос. Як свідчать тексти Євангелій, народ міста вітав Ісуса Христа, устилаючи йому дорогу пальмовими гілками. У п'ятницю перед Пасхою, як свідчить Євангеліє від Іоанна (19 : 14), за наказом прокуратора Юдеї Понтія Пилата римські солдати розіп'яли Ісуса Христа на околиці міста.

У 2-й пол. 1 ст. невдоволення римськими порядками вилилося у повстання (1-ша Юдейська війна 66–73 рр.), яке призвело до цілковитого розгрому міста військами Тіта Флавія у 70 р. Місто й храм були зруйновані (зберігся лише фрагмент західного муру, відомий як Стіна Плачу. Нині найбільша релігійна та національна святиня євреїв), населення або знищене, або взяте в рабство. В єврейській традиції ці події називаються закінченням епохи 2-го храму. Через 60 років імператор Публій Елій Адріан вирішив збудувати на руїнах нову колонію — Елія Капітоліна. Це стало причиною повстання Бар-Кохби (2-га Юдейська війна 132—135), яке закінчилося виселенням євреїв та забороною їм селитися в місті.

У 324 Єрусалим захопив імператор Костянтин I Великий. У 325, за пізнішими переказами, мати Костянтина — цариця Єлена — знайшла гріб, у якому свого часу перебувало тіло Ісуса Христа, та хрест, на якому Він був розп'ятий, і побудувала на цьому місці церкву Гробу Господнього, яка є найдорожчою християнською святинею. Кожного року до Гробу Господнього у Велику (Страсну) Суботу напередодні Пасхи сходить Благодатний вогонь (світло небесне).

За часів імператора Юліана Відступника (361–63) євреям було дозволено оселитися в місті та відбудувати храм. У 638 Єрусалим був завойований арабами. За часів правління династії Омейядів були побудовані мечеті: Куббат ас-Сахра, відома як мечеть Омара, та Ель-Акса, які є святинями для всіх мусульман[14].

Новий час

У 1099 році учасники Першого хрестового походу захопили Єрусалим і знищили все його мусульманське населення. Місто стало столицею Єрусалимського королівства. У 1187 році, після нетривалої облоги, Єрусалимом оволоділи війська єгипетського султана Салах ад-Діна (європейці називали його Саладіном). Всі церкви міста, крім храму Воскресіння, були звернені на мечеті. У 1229 році Фрідріху II вдалося на короткий час повернути Єрусалим християнам, проте у 1244 році Єрусалим захопили хорезмійці.

У 1517 році Єрусалим був захоплений османськими турками. У 1850-ті роки виникають перші постійні поселення за межами стін Старого міста.

Сучасність

Ізраїльські солдати біля Стіни плачу після її захоплення

Після закінчення Першої світової війни у 1920 році Ліга Націй надала Великій Британії мандат на управління Палестиною. Адміністративним центом утворення став Єрусалим. Після закінчення Другої світової війни ситуація остаточно вийшла з-під контролю британців, що змусило Велику Британію звернутися в лютому 1947 до Організації Об'єднаних Націй з проханням розглянути палестинське питання[15].

День Перемоги в Європі, 1945. Місто прикрашене британськими прапорами.

Ізраїль був утворений 14 травня 1948 на підставі резолюції № 181 Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй від 29 листопада 1947 про скасування мандату на управління Палестиною й поділ її території на дві незалежні держави: єврейську й арабську. Єврейській державі відводилася територія в 14,1 тис. км2 (56 % території колишньої Палестини), арабам — 11,1 тис. км2 (43 %). Єрусалим визначили самостійною адміністративною одиницею з міжнародним статусом. Арабські дежави не визнали цього рішення. 15 травня 1948 року війська Єгипту, Йорданії, Лівану, Сирії, Саудівської Аравії, Ємену й Іраку оголосили війну Ізраїлю. Розпочалася арабо-ізраїльська війна 1948–49, в ході якої Ізраїль приєднав 6,7 тис. км² території, призначеної для утворення арабської держави.

До кінця 1948 року, коли бойові дії в районі вщухли, місто складалося з двох частин: Західний Єрусалим був під контролем Ізраїлю, а Східний, включаючи Старе місто — під контролем Йорданії (Трансйорданії). 13 грудня 1948 року Східний Єрусалим в складі Західного берега річки Йордан був анексований Трансйорданією.

У грудні 1949 року Прем'єр міністр Ізраїлю Давид Бен-Гуріон оголосив «Єврейський Єрусалим» органічною і невід'ємною частиною держави Ізраїль і запропонував перенести столицю держави з Тель-Авіва до Єрусалиму, що і було зроблено. 1967-го року під час Шестиденної війни Йорданія відступила із Західного берега річки Йордан, і східна частина Єрусалима перейшла під контроль Ізраїлю.

Статус Єрусалима

Ізраїль та Палестинська автономія офіційно вважають Єрусалим своєю столицею й не визнають таке право за іншою стороною, хоча ізраїльський суверенітет над східною частиною міста не визнаний ні ООН, ні значною частиною міжнародної спільноти, а органи влади Палестинської автономії взагалі ніколи не перебували в Єрусалимі. Статус Єрусалима — предмет гарячих дискусій. Резолюція Генеральної асамблеї ООН № 181 від 29 листопада 1947, відома за назвою «Резолюція про розділ Палестини», припускала, що міжнародна спільнота візьме під свій контроль майбутнє Єрусалима після закінчення британського мандата (15 травня 1948).

В 1950 році Ізраїль оголосив Єрусалим своєю столицею; всі гілки влади ізраїльського уряду розташовуються в Єрусалимі. У 1950 році, коли місто було поділено між Ізраїлем і Йорданією, цей статус поширювався тільки на західну частину міста.

Після перемоги в Шестиденній Війні 1967 року Ізраїль одержав контроль над всією територією міста, законодавчо відокремив Східний Єрусалим від західного берега ріки Йордан й оголосив свій суверенітет над Єрусалимом. Законом про Єрусалим від 30 липня 1980 року Ізраїль оголосив Єрусалим своєю єдиною й неподільною столицею. У Єрусалимі перебувають Кнесет, всі державні й урядові заклади Ізраїлю[16].

ООН і всі його члени не визнають однобічної анексії Східного Єрусалима. Майже всі держави розміщають свої посольства в районі Великого Тель-Авіва, за винятком Болівії[17] (до 2009) й Парагваю[18], чиї посольства розташовуються в околицях Єрусалима Мевасерет-Ціон. Конгрес США ще в 2000 році ухвалив рішення щодо переносу посольства в Єрусалим, однак уряд США постійно відкладає виконання рішення[19].

15 серпня 2006 року уряд Коста-Рики оголосив про перенесення свого посольства з Єрусалима в Тель-Авів[20], а 25 серпня того ж року — уряд Ель-Сальвадору[21].

У Східному Єрусалимі розташовуються консульства США й деяких інших країн, що здійснюють контакти з Палестинською автономією.

6 грудня 2017 року Президент США Дональд Трамп офіційно визнав Єрусалим столицею Ізраїлю. Внаслідок рішення Трампа США перенесуть своє посольство з Тель-Авіва до Єрусалима.[22]

Населення

На 2010 рік з 780 200 жителів, 65 % — євреї, 32 % — араби, 2 % — християни. 35 % населення це діти у віці до 15 років. Ріст населення становить 1,1 % у рік.

Населення Єрусалима в різні часи:

рік євреї мусульмани християни всього
1525 100 18 900 - -
1538 115 19 750 - -
1553 163 20 850 - -
1562 200 21 450 - -
1844 712 35 000 3 390 39 102
1876 1200 37 560 5 470 44230
1896 2811 39 760 8 750 51 320
1922 3400 44 400 14 700 62 500
1931 21 200 51 900 19 300 92 400
1944 57 000 59 600 29 400 146 000
1948 - - - 84 000
2010 507 000 250 000 15 600 780 200

Культура та наука

До найвідоміших установ освіти міста належить заснований у 1918 році Єврейський університет, заснована у 1959 році Академія наук Ізраїля, Єврейська національна й університетська бібліотека, Національна бібліотека Ізраїлю. У місті знаходяться чисельні релігійні дослідницькі та освітні інституції. До них належать відкриті у 1890 році французькі École Biblique та École Archéologique Française та відкрита 1927 року Папський біблійний інститут та Інститут юдейської релігії (1963).

Релігійне значення

Мечеть Аль-Акса, священна для мусульман

Єрусалим священне місто юдаїзму впродовж 3 тис. років, християнства — 2 тис. років, ісламу — 1400 років. Статистичний щорічник Єрусалима наводить список 1204 синагог, 150 церков і 73 мечетей, розташованих у місті[23]. Незважаючи на зусилля, спрямовані на забезпечення мирного співіснування релігій, деякі місця поклоніння, наприклад, Храмова гора, були й залишаються джерелом тертя й суперечок.

Єрусалим священний для євреїв, відколи цар Давид проголосив місто своєю столицею в 10 ст. до Христа. У Єрусалимі були зведені Храм Соломона і Другий Храм[24]. Місто згадується у Біблії 632 рази. Сьогодні Стіна Плачу — залишки стіни, що оточувала Другий Храм — для євреїв є святинею, другою тільки після Святої святих Храмової гори[25]. Синагоги у всьому світі традиційно споруджуються так, щоб свята арка була обернута до Єрусалима[26], а арки в єрусалимських синагогах обернуті до Святої святих[27]. Як велить Мішна, й як кодифіковано у Шулхан арух, щоденні молитви виголошуються обличчям до Єрусалима й Храмової гори. Багато євреїв мають спеціальну табличку, міцрах, вдома, яка позначає напрямок молитви.

Для християн Єрусалим священний не тільки в зв'язку з історією, записаною у Старому Заповіті, але й тому, що місто пов'язане з життям Ісуса Христа. У Новому Заповіті розповідається про те, що Ісуса принесли в Єрусалим незабаром після його народження[28]. Він повернувся в Єрусалим пізніше й прогнав міняйл із Храму[29]. Верхні покої, де проходила таємна вечеря, розташовані на горі Сіон, в тому ж будинку що й гріб царя Давида[30][31]. На горі Голгофі Ісуса розп'яли на хресті. Євангеліє від Івана повідомляє, що гора була за межами Єрусалима[32], але сучасні археологічні знахідки свідчать про те, що Голгофа була неподалік від мурів Старого міста, в межах сучасного Єрусалима[33]. За найпопулярнішою з версій на місці Голгофи було зведено Храм Гробу Господнього, до якого приходять християнські паломники впродовж останніх двох тисяч років[33][34][35].

Храмова гора

Єрусалим вважається третім за значенням священним містом мусульман-сунітів[джерело не вказане 2690 днів]. Він був центром кібли, напрямку молитви мусульман, приблизно рік, перш ніж вона була перенесена до кааби в Мецці[36]. Однак, найбільше значення для ісламу Єрусалим має тому, що з ним пов'язана ніч сходження пророка Магомета на небеса. Мусульмани вірять, що одної ночі Магомет був чудодійно перенесений з Мекки до Храмової гори в Єрусалимі, звідки він зійшов на небо, щоб зустрітися з попередніми пророками ісламу[37][38]. Перший вірш сури Корану аль-Ісра повідомляє, що пунктом призначення мандрівки Магомета була найдальша мечеть[39], і вважається, що вона знаходилася в Єрусалимі. Сьогодні на Храмовій горі розташовані дві ісламські святині, присвячені цій події — мечеть аль-Акса, що означає найдальша, та Купол Скелі, зведений над Каменем основи, з якого Магомет здійнявся в небо[40].

Єрусалим входить до числа чотирьох святих для євреїв міст (Єрусалим, Хеврон, Тверія і Цфат)[41]

Старе місто Єрусалима

Докладніше: Історія Єрусалима
Старе місто Єрусалима
і його оборонна стіна
Old City of Jerusalem and its Walls [42]
Світова спадщина
Old City (Jerusalem).jpg
31°47′ пн. ш. 35°13′ сх. д. / 31.783° пн. ш. 35.217° сх. д. / 31.783; 35.217
Країна Єрусалим (Об'єкт запропонований Йорданією)[43]
Тип Культурний
Критерії ii, iii, vi
Об'єкт № 148
Зареєстровано: 1981 (5 сесія)
Під загрозою 1982—
Єрусалим (Ізраїль)
Єрусалим

Єрусалим у Вікісховищі?

Історична частина Єрусалима — Старе місто займає площу близько 1 км2[44]. З середини 16 ст. до 1860 р. власне цією територією було ціле місто Єрусалим оточене оборонним муром. Оборонний мур Єрусалима побудований в 1538 р. османським султаном Сулейманом Пишним. Його протяжність становить близько 4,5 км, та він має висоту від 5 до 15 метрів і товщину до 5 метрів. У Старому місті розташовуються ряд святих місць для християн, мусульман та юдеїв: Храмова гора,Стіна Плачу, Храм Гробу Господнього, Купол Скелі та мечеть Аль-Акса. До Старого міста також справедливо відносять і Гору Сіон з Храмом Успіння Пресвятої Богородиці, територія яких не увійшла з фінансових причин при будівництві оборонного муру султаном Сулейманом І Пишним. Старе місто поділяється на чотири квартали, уявні межі яких були впорядковані тільки у 19 столітті: Мусульманський квартал, Християнський квартал, Єврейський квартал та Вірменський квартал.

Галерея

Панорама

Панорама Єрусалима з Оливкової гори

Міста-побратими

Партнери

Див. також

Виноски

  1. https://onzetaal.nl/taaladvies/advies/hilversumer-hilversummer
  2. http://www.geopostcodes.com/Jerusalem
  3. Трамп визнав Єрусалим столицею Ізраїлю. http://www.pravda.com.ua/. Українська правда. 2017-12-06. Процитовано 6 грудня 2017. 
  4. 1948-, Cabrera, Enrique,; Jorge., García-Serra,; Pelayo., Universidad Internacional Menéndez (1999). Drought management planning in water supply systems : proceedings from the UIMP International Course held in Valencia, December 1997. Dordrecht: Kluwer Academic Publishers. ISBN 0792352947. OCLC 39811734. 
  5. Wayback Machine. 2007-07-14. Процитовано 2017-12-25. 
  6. V., Crockett, William (1996). Four views on hell. Grand Rapids, Mich.: Zondervan Publishing. ISBN 0310212685. OCLC 34996144. 
  7. Issachar., Rosen-Zvi, (2004). Taking space seriously : law, space, and society in contemporary Israel. Aldershot, Hants, England: Ashgate. ISBN 0754623513. OCLC 52963109. 
  8. Debate flares anew over Dead Sea Scrolls. msnbc.com (en). 2004-08-19. Процитовано 2017-12-25. 
  9. Long Term Climate Information for Israel. August 2016. Архів оригіналу за 14 September 2010. Шаблон:Link language
  10. Record Data in Israel. Архів оригіналу за 24 January 2010. Шаблон:Link language
  11. Temperature average. Israel Meteorological Service. Архів оригіналу за 18 June 2013. Процитовано 8 December 2011. Шаблон:Link language
  12. Precipitation average. Архів оригіналу за 25 September 2011. Процитовано 12 July 2011. Шаблон:Link language
  13. Jerusalem Climate Normals 1961–1990. National Oceanic and Atmospheric Administration. Процитовано 26 April 2017. 
  14. а б ЄРУСАЛИМ. resource.history.org.ua. Процитовано 2017-08-09. 
  15. ІЗРАЇЛЬ, ДЕРЖАВА ІЗРАЇЛЬ. resource.history.org.ua. Процитовано 2017-08-09. 
  16. Сайт Кнессета на русском языке www.knesset.gov.il/main/ru. Основной закон: Иерусалим – столица Израиля. 
  17. http://mfa.gov.il/MFARUS/AboutUs/DiplomaticMissions/Pages/MissonsAbroad.aspx
  18. Парагвай вновь открывает посольство в Израиле. Девятый канал. Процитовано 2017-08-09. 
  19. Members of Congress call on Trump to move embassy to Jerusalem. The Jerusalem Post | JPost.com. Процитовано 2017-08-09. 
  20. Посольство Коста-Рики будет перенесено из Иерусалима в Тель-Авив. NEWSru.co.il. Процитовано 2017-08-09. 
  21. Посольство Сальвадора будет перенесено из Иерусалима в Тель-Авив. NEWSru.co.il. Процитовано 2017-08-09. 
  22. Трамп визнав Єрусалим столицею Ізраїлю. http://www.pravda.com.ua/. Українська правда. 2017-12-06. Процитовано 6 грудня 2017. 
  23. Guinn, David E. (2006-10-02). Protecting Jerusalem's Holy Sites: A Strategy for Negotiating a Sacred Peace (вид. 1st). Cambridge University Press. с. 142. ISBN 0521866626. 
  24. З 10 століття до Христа:[v]
    • «Ізраїль був уперше зібраний у єдину націю Єрусалимом приблизно 3000 років тому, коли цар Давид коронувався й об'єднав дванадцять навколишніх племен… Впродовж 1000 років Єрусалим був центром єврейського суверенітету, місцем царів, законодавчих рад та судів. У вигнанні єврейський народ став ідентифікуватися з містом, що було його стародавньою столицею. Євреї, де б вони не були, молилися за його відновлення.» Roger Friedland, Richard D. Hecht. To Rule Jerusalem, University of California Press, 2000, p. 8. ISBN 0-520-22092-7
    • «Зв'язок євреїв з Єрусалимом ніколи не переривався. Впродовж трьох тисячоліть Єрусалим був центром єврейської віри, зберігаючи своє символічне значення впродовж тисячоліть.» Jerusalem- the Holy City, Israeli Ministry of Foreign Affairs, February 23, 2003. Accessed March 24, 2007.
    • «Центральна роль Єрусалима в юдаїзмі настільки потужна, що навіть світські євреї виражають свою відданість місту й не можуть уявити без нього сучасну державу Ізраїль… Для євреїв Єрусалим священний просто тому, що він існує… Хоча святість Єрусалима йде в глибину віків на три тисячоліття…». Leslie J. Hoppe. The Holy City: Jerusalem in the theology of the Old Testament, Liturgical Press, 2000, p. 6. ISBN 0-8146-5081-3
    • «Відколи цар Давид зробив Єрусалим столицею Ізраїлю 3000 років тому, місто відігравало центральну роль у існуванні єврейства.» Mitchell Geoffrey Bard, The Complete Idiot's Guide to the Middle East Conflict, Alpha Books, 2002, p. 330. ISBN 0-02-864410-7
    • «Для євреїв місто було найвищим фокусом духовного, культурного та національного життя протягом трьох тисячоліть.» Yossi Feintuch, U.S. Policy on Jerusalem, Greenwood Publishing Group, 1987, p. 1. ISBN 0-313-25700-0
    • «Єрусалим став центром єврейського народу приблизно 3000 років тому». Moshe Maoz, Sari Nusseibeh, Jerusalem: Points of Friction — And Beyond, Brill Academic Publishers, 2000, p. 1. ISBN 90-411-8843-6
    • «Єврейський народ нерозривно зв'язаний з містом Єрусалим. Жодне інше місто не грало такої значної ролі в історії, культурі, релігії, національному житті й свідомості жодного народу, яку відігравав Єрусалим для єврейства та юдаїзму. Відколи цар Давид установив місто як столицю єврейської держави приблизно за 1000 років до нової доби, воно служило символом і найглибшим вираженням ідентичності єврейського народу як нації.» Basic Facts you should know: Jerusalem, Anti-Defamation League, 2007. Retrieved March 28, 2007.
  25. What is the Western Wall?. The Kotel. Архів оригіналу за 2013-06-23. Процитовано 2007-03-06. 
  26. Goldberg, Monique Susskind. Synagogues. Ask the Rabbi. Schechter Institute of Jewish Studies. Архів оригіналу за 2008-01-31. Процитовано 2007-03-10. 
  27. Segal, Benjamin J. (1987). Returning: The Land of Israel as Focus in Jewish History. Jerusalem, Israel: Department of Education and Culture of the World Zionist Organization. с. 124. Процитовано 2007-03-10. 
  28. From the King James Version of the Bible: «And when the days of her purification according to the law of Moses were accomplished, they brought [Jesus] to Jerusalem, to present him to the Lord;» (Luke 2:22)
  29. From the King James Version of the Bible: «And they come to Jerusalem: and Jesus went into the temple, and began to cast out them that sold and bought in the temple, and overthrew the tables of the moneychangers, and the seats of them that sold doves;» (Mark 11:15)
  30. Boas, Adrian J. (2001-10-12). Physical Remains of Crusader Jerusalem. Jerusalem in the Time of the Crusades. Routledge. с. 112. ISBN 0415230004. «The interesting, if not reliable illustrations of the church on the round maps of Jerusalem show two distinct buildings on Mount Zion: the church of St Mary and the Cenacle (Chapel of the Last Supper) appear as separate buildings.» 
  31. Endo, Shusaku (1999). У Richard A. Schuchert. A Life of Jesus. Paulist Press. с. 116. ISBN 0809123193. 
  32. From the King James Version of the Bible: «This title then read many of the Jews: for the place where Jesus was crucified was nigh to the city: and it was written in Hebrew, and Greek, and Latin.» (John 19:20)
  33. а б Stump, Keith W. (1993). Where Was Golgotha?. Worldwide Church of God. Архів оригіналу за 2013-06-23. Процитовано 2007-03-11. 
  34. Ray, Stephen K. (October 2002). St. John's Gospel: A Bible Study Guide and Commentary for Individuals and Groups. San Francisco, CA: Ignatius Press. с. 340. ISBN 0898708214. 
  35. O'Reilly, Sean; James O'Reilly (2000-11-30). PilgrFile: Adventures of the Spirit (вид. 1st). Travelers' Tales. с. 14. ISBN 1885211562. «The general consensus is that the Church of the Holy Sepulchre marks the hill called Golgotha, and that the site of the Crucifixion and the last five Stations of the Cross are located under its large black domes.» 
  36. Cordesman, Anthony H. (2005-10-30). The Final Settlement Issues: Asymmetric Values & Asymmetric Warfare. The Israeli-Palestinian War: Escalating to Nowhere. Praeger Security International. с. 62. ISBN 0275987582. 
  37. Peters, Francis E. (2003-10-20). Muhammad the Prophet of God. The Monotheists: The Peoples of God. Princeton University Press. с. 95–6. ISBN 0691114609. 
  38. Sahih Bukhari. Compendium of Muslim Texts. University of Southern California. Процитовано 2007-03-11.  (from an English translation of Sahih Bukhari, Volume IX, Book 93, Number 608)
  39. From Abdullah Yusuf Ali's English translation of the Qur'an: «Glory to (Allah) Who did take His servant for a Journey by night from the Sacred Mosque to the farthest Mosque, whose precincts We did bless,- in order that We might show him some of Our Signs: for He is the One Who heareth and seeth (all things).» (17:1)
  40. The Early Arab Period – 638–1099. Jerusalem: Life Throughout the Ages in a Holy City. Bar-Ilan University Ingeborg Rennert Center for Jerusalem Studies. March 1997. Архів оригіналу за 2013-06-23. Процитовано 2007-04-24. 
  41. Современный Израиль. 
  42. * Назва в офіційному англомовному списку
  43. Територія східної частини Єрусалима контролюється Ізраїлем в результаті анексії, на предмет правомірності існують різночитання в світовому співтоваристві. Статус східної частини Єрусалима є однією з проблем ізраїльсько-палестинського конфлікту.
    У перелік Об'єктів всесвітньої спадщини ЮНЕСКО Старе місто внесене без назви Ізраїлю або Палестинської держави, як державного представника, в окремий розділ «Єрусалим», з позначкою про Йорданію як країну, яка ініціювала внесення об'єкта до переліку.
  44. Centre, UNESCO World Heritage. UNESCO World Heritage Centre - Decision - 40 COM 7A.13. whc.unesco.org (en). Процитовано 2017-08-09. 
  45. New York City Global Partners. 2013-08-14. Процитовано 2017-08-09. 
  46. Partnerská města HMP (Oddělení cestovního ruchu). 2013-06-25. Процитовано 2017-08-09. 
  47. Site, Kyoto Prefecture Web. International Exchange: List of Sister Cities. Kyoto Prefecture (en-us). Процитовано 2017-08-09. 

Посилання

Джерела

  • Шолох Я. Л. Єрусалим // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К.: Наукова думка, 2005. — Т. 3 : Е — Й. — 672 с. : іл. — ISBN 966-00-0610-1.
  • Бур'ян М. С., Шолох Я. Л. Держава ІЗРАЇЛЬ, Держава Ізраїль // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К.: Наукова думка, 2005. — Т. 3 : Е — Й. — 672 с. : іл. — ISBN 966-00-0610-1.
  • Иерусалим и окрестности: Природа. История. Население. Экономика. Культура. Советы новым репатриантам. — Иерусалим, 1991 (рос.)
  • Окно в мир: Иерусалим. — М., 1997 (рос.)
  • Флавий Иосиф. Иудейская война. — М.–Х., 2000 (рос.)