Сковорода Григорій Савич

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Григорій Савич Сковорода
Григорий Сковорода.jpg
Ім'я при народженні Григорій Сковорода
Народився 22 листопада (3 грудня) 1722(1722-12-03)
Чорнухи, Полтавщина
Помер 29 жовтня (9 листопада) 1794(1794-11-09) (71 рік)
Пан-Іванівка, Харківщина
Громадянство
(підданство)
Flag of Russia.svg Російська імперія
Національність українець
Діяльність прозаїк, поет
Сфера роботи поезія
Alma mater Києво-Могилянська академія (1659—1817)
Мова творів староукраїнська, латинська
Напрямок ренесанс
Жанр філософський трактат, байка, вірш

Григорій Савич Сковорода у Вікісховищі?
Q:  Висловлювання у Вікіцитатах
S:  Роботи у  Вікіджерелах

Григо́рій Са́вич Сковорода́ (22 листопада (3 грудня) 1722(17221203), Чорнухи, Лубенський полк — 29 жовтня (9 листопада) 1794, Іванівка, Харківщина) — видатний український філософ-містик, богослов, поет, педагог, можливо, і композитор літургійної музики. Мав значний вплив на сучасників і подальші покоління своїми байками, піснями, філософськими творами, а також способом життя, через що його називали «Сократом».

Освіту здобув у Києво-Могилянській академії (хоча вищої освіти не скінчив). Філософські погляди Сковороди присвячені головним чином етиці. Власної філософської системи не створив. Не був лояльним до церковної та світської ієрархії, відкидав будь-який примус, не любив церковних ритуалів, віддаючи перевагу особистій духовній свободі. Від 1769 року вів життя самітника й мандрівного філософа; мандрував переважно по Слобожанщині. Тоді ж почав писати філософські діалоги й трактати, в яких біблійна проблематика переплітається з ідеями платонізму та стоїцизму. Головним сенсом людського існування вважав самопізнання. Свої філософські трактати і діалоги писав химерною сумішшю церковнослов'янської, української та російської мов, байки — руською книжною мовою, пісні — українською. За життя не надрукував жодного твору.

Зміст

Життєпис

Малюнок Сковороди. Фонтан «Нерівна всім рівність», зображений на банкноті в 500 гривень

У Гетьманщині. Спудей

Народився в сотенному містечку Чорнухи Лубенського полку, що нині на Полтавщині (Україна), у козацькій родині. Батько Сава Сковорода був рядовим козаком, малоґрунтовним, у мирний час займався шинкуванням і продажем вина у Чорнухах; помер наприкінці 1730-х або на початку 1740-х рр.

Мати Пелагея походила зі Шанґіреїв, рід яких виводиться з козаків Канівського полку, що мали кримськотатарське походження, вихрещених у часи Хмельниччини. Григорій мав старшого брата Степана, який здобув освіту у Бреслау. З дитинства ріс «чудним» хлопчиком, заглибленим у свої думки, до господарської роботи непридатним. Влітку 1730 його віддали до 4-річної дяківської школи в Чорнухах.

У серпні 1734 Григорій вступив до Києво-Могилянської академії, яка на той час перебувала на вершині свого розквіту. З перших академічних (ординарних) класів (аналогія, інфима) вивчали руську книжну, польську мови і поступово переходили на латину, яка ставала основною в подальших класах граматики, синтаксими, поетики й риторики; також вивчали церковнослов'янську мову. Протягом навчання в Академії вивчив латинську, грецьку, церковнослов'янську, польську, німецьку та інші мови, ознайомився з творами багатьох філософів та письменників, від античних до йому сучасних Крім того, в класах поетики й риторики за бажанням проходили екстраординарні класи грецької, гебрайської та німецької мов. Навчався Грицько дуже добре, багато часу проводив в академічній бібліотеці. Певний вплив на нього мав викладач екстраординарних класів Симон Тодорський; їх проходив у 17381740 роках. Свого часу Тодорський навчався в університеті Галле і був близький до пієтистів. У 1740-му юний Сковорода перейшов до класу філософії, який передбачав 2-річне навчання. Філософію викладав Михайло Козачинський. Проте філософський курс базувався на інтерпретаторах Арістотеля — попри те, що в Західній Європі вже відбулася Наукова революція.

Оскільки мав гарний голос і музичний слух, на початку грудня 1741 року юного Сковороду взяли до Глухівської співацької школи, звідки повезли до Петербурзької придворної царської хорової капели. На той час він ще не закінчив курсу філософії. До Петербурга прибув 21 грудня. У придворній капелі виконував партії альта в операх, літургіях, на маскарадах. У той же час, не виключено, писав духовні канти, літургійну музику, наприклад, йому приписували авторство «Іже херувими».

Наприкінці серпня 1744 разом з почетом імператриці Єлизавети прибув до Києва. Тут з капели звільнився, можливо, через втрату голосу, отримавши чин «придворного уставника», що дорівнював XIV класові Табеля про ранги і означав дворянство з титулуванням «ваше благородіє». Не бажаючи прийняти постриг у монахи, повернувся до Києво-Могилянської академії, аби закінчити курс філософії.

У центрі Європи

Наприкінці 1745 року, закінчивши штудії філософії в Києво-Могилянської академії і бажаючи побачити чужі краї, пізнати ширше «коло наук», завербувався до «Токайської комісії з заготівлі вин до царського двору» під керівництвом генерал-майора Федора Степановича Вишневського (1682—1749; за походженням серб з Трансільванії, від 1715 на російській службі); Вишневський мав дім у Переяславі і йому був потрібен дячок для похідної православної церкви. Наприкінці 1745 «Токайська комісія…» вирушила з Києва через Львів і Дуклянський перевал в землі Священної Римської імперії, точніше, на територію завойованої Угорщини. За 5 років Сковорода побував у Токаї, Пресбурзі, Офені, Відні, де мав можливість відвідувати місцеві навчальні заклади, зокрема піярів у Токаї й Пешті, не виключено, і в Шарошпатаку, де існував знаменитий кальвіністський колегіум, в якому колись викладав і намагався реалізувати свою передову ідею пансофічної школи Ян Амос Коменський. Існують припущення, що Сковорода побував в Італії й Німеччині, проте документальних підтверджень цього, як і можливого навчання в університеті Галле, немає[1]. У Пресбурзі Сковорода міг познайомитися з містичними ідеями пієтизму, які прийшли з Галле і побутували в середовищі місцевої лютеранської громади. Можливо, на цьому позначився вплив Симона Тодорського, який у 1737—1738 роках вчителював у православних школах на території колишньої Угорщини.

У січні 1749 у Токаї помер Вишневський; керівником «Токайської комісії…» призначили його сина Гаврила. Наступного року Сковорода вирішує повертатися в Україну. З черговим транспортом вина 10 жовтня 1750 він прибув до Києва, а звідти — до Чорнухів, де нікого з родини не застав у живих.

У Гетьманщині. Вчитель

У січні 1751 влаштувався учителем поетики у недавно заснованому колегіумі у Переяславі, куди його запросив переяславський єпископ Никодим Сребницький. Проте викладав поетику за власною програмою, як це спостерігав, можливо, в угорських протестантських школах. Це не сподобалося Сребницькому, який наполягав, аби дотримуватися старих зразків. На це Сковорода відповів латинським афоризмом: «Одна справа жезл, інша — кіфара». Конфлікт стався десь у квітні-травні 1751 р.; у результаті Сковороду звільнили — як писав Михайло Ковалинський «не без ганьби». Драматизму додало те, що у травні Сребницький важко захворів і 12 червня 1751 року помер.

Після скандалу Сковорода проживав у приятеля, бідував. У вересні 1751 він відновив навчання у Києво-Могилянській академії, вступивши на богослов'я. Богословський курс вів видатний поет, префект академії Георгій Кониський; він передбачав 4-річне навчання і прирівнювався до вищої університетської освіти. Однак Сковорода навчання не скінчив. Влітку 1753 київський митрополит Тимофій Щербацький, на прохання свого приятеля бунчукового товариша Степана Томари (1719—1794) знайти гувернанта («інспектора») для навчання старшого сина Василя (1746—1819), порекомендував йому Григорія Сковороду як найкращого студента. Восени 1753 року Сковорода прибув у в село Каврай Переяславського полку, де був маєток Томари.

На малого Василя, який ріс доволі розпещеним, Сковорода мав значний вплив. Попри те восени 1754-го стався невеликий конфлікт: малий дав кепську відповідь на поставлене запитання, за що запальний Сковорода назвав його «свинячою головою». Про це стало відомо матері Ганні з Кочубеїв, і вона наполягла на тім, аби вигнати «інспектора».

Сковорода подався до свого приятеля, одного з переяславських сотників. За його протекцією у перших числах січня 1755 року вкупі з ієромонахами Каліграфом (Василем Крижанівським) та Іринеєм Братановичем, котрі отримали призначення до Слов'яно-греко-латинської академії, вирушив до Москви, а звідти до Троїце-Сергієвої лаври. Тут на нього чекав намісник Кирило Ляшевецький, який викладав богослов'я в лаврській семінарії і, здається, пропонував викладати Сковороді. Проте Григорій відмовився, вочевидь, через те, що не бажав приймати монаший постриг, або ж тому, що його пекла, як писав Ковалинський, «постійна відраза до цього краю». На зворотньому шляху Степан Томара умовив його повернутися до вчителювання у своєму домі.

У Кавраї Сковорода почав писати поезію, латиномовну і не тільки. Низка віршів увійшла до його славнозвісної збірки «Сад божественних пісень».

Пізньої осені 1758 року він бачив віщий сон, в якому явилися різноманітні людські прошарки зі суспільними й моральними вадами. Розцінивши його як Боже Об'явлення, Сковорода почав розмірковувати над життям аскета.

Влітку 1759-го Сковорода покинув Каврай, оскільки молодий Василь Томара зібрався їхати вчитися закордон до Замостя і Відня. До свого домашнього вчителя на все життя зберіг повагу і найтепліші почуття.

На Слобожанщині. Вчитель

Влітку 1759 Сковорода прийняв запрошення білгородського та обоянського єпископа Йоасафа Миткевича викладати поетику в Харківському колегіумі. Він покинув Гетьманщину і перебрався на Слобожанщину, яку полюбив усією душею. На той час колегіум був найпередовішим навчальним закладом в усій Україні, тут, на відміну від Києво-Могилянської академії, віддавали перевагу природничим і точним наукам, поряд з латиною більше вивчали грецьку, німецьку, французьку мови. Сковорода викладав тут з ентузіазмом. Однак знову на нього чигав конфлікт. Владика Йоасаф Миткевич, маючи на меті залишити Сковороду для духовної служби, збирався вмовити його прийняти постриг — цю справу він доручив судді єпархіяльної консисторії й архімандритові білгородського Миколаївського монастиря Гервасієві Якубовичу, який був приятелем філософа по Переяславу. На це Сковорода відповів: «Невже ви хочете, щоб і я примножив число фарисеїв?». У результаті подальших наполягань Якубовича влітку 1760 року Сковорода звільнився з колегіуму.

Надалі він проживав у невідомого на ім'я приятеля в селі Стариця, яке належало білгородському Миколаївському монастиреві. Упродовж 1760—1762 років у повній самотності розмірковував над Божественним промислом і пізнанням себе.

Навесні 1762 року Сковорода, приїхавши на кілька тижнів до Харкова, довідався від знайомого протоєрея Петра Ковалинського про його талановитого племінника Михайла Ковалинського і спеціально подався до колегіуму, аби познайомитися з ним. Юнак відразу припав йому до душі і тільки через те Сковорода прийняв повторну пропозицію єпископа Йоасафа Миткевича викладати в Харківському колегіумі («Адже заради тебе, одверто кажучи, заради тебе одного я залишив мій такий приємний спокій, пустився на життєві хвилі», — згодом писав Ковалинському в листі).

1 вересня 1762 року Сковорода почав викладати в класі синтаксими, також вів екстраординарний 2-річний курс грецької мови. Навколо нього сформувалося коло шанувальників — студенти філософії Яків Правицький, Василь Білозерський, Микола Заводовський, сам Ковалинський зі своїм молодшим братом Григорієм, учнем синтаксими, і навіть 9-річний учень інфими Яків Єнкевич. Вони збиралися в домі Сковороди, читали античних авторів, писали вірші, співали, гуляли за містом у садах. Не зразу Ковалинський потягнувся до Сковороди («Любив його серце, але цурався його ума») — аж після того, як у 1763 році йому приснився учитель, від якого навсібіч сипалися духовні іскри. У них встановилося інтенсивне духовне спілкування, своєрідний «духовний роман», листування. У листах Сковорода висловлював ідеї, які згодом розвивав у своїх філософських трактатах. Згодом після смерті вчителя Ковалинський написав його ґрунтовну біографію, на яку посилаються всі дослідники творчості мудреця. Про стиль його життя він пише:

Уставав дуже рано, їв раз на день, без м'яса і риби, був завжди веселий, сильний, рухливий, з усього задоволений, до всіх добрий, усім готовий послужити. Поважав і любив добрих людей без різниці їх стану, навідувався до хворих, розважав сумних, ділився останнім з тим, хто нічого не мав
(«Житіє Сковороди»).

За дружбу з юним спудеєм Сковороду в колегіумі почали цькувати. Після того як помер Йоасаф Миткевич на посаду білгородського та обоянського єпископа, хоч і аж 29 жовтня 1763 року, призначили Порфирія Крайського. Той відразу незлюбив філософа. Коли владика в листопаді прибув з інспекцією до Харкова, викладачі колегіуму влаштували йому пишну учту. Однак Сковорода не пішов («Для шляхетної людини ніщо не є таким тяжким, як пишний бенкет, особливо коли на ньому перші місця посідають дурномудрі»). Оскільки дійшло до звинувачень у моральній розбещеності і духовній єресі, він перестав зустрічатися з Ковалинським і навіть писати йому. В результаті, 15 липня 1764 року Сковорода вдруге покинув Харківський колегіум. У серпні вони з Михайлом поїхали до Києва, де у друкарні Києво-Печерської лаври служив двоюрідний брат Сковороди Іван (чернече «Юстин») Звіряка. У лаврі знайомі ченці пропонували Сковороді постригтися в монахи, аби стати стовпом церкви і окрасою господи. На це він відповів: «Досить і вас, стовпів неотесаних, у Храмі Божому».

На початку навчального року Ковалинський вернувся до Харкова, а Сковорода — через кілька місяців. Тепер він проживав в околицях Харкова без будь-якого заняття. За той період в Україні скасували гетьманський уряд і автономію слобідських полків, що означало швидку ліквідацію української державності. Сковорода, однак жодним чином не відгукнувся на ці події. У цей період він практично покинув писати поезію.

Влітку 1767 року, перебуваючи в Курязькому монастирі в архімандрита Феофана Федоровського, Сковорода написав Ковалинському листа, з якого видно, що з ним нещодавно трапилася «буря», «вихор». Свого часу Ізмаїл Срезневський записав історію, котра начебто сталася зі Сковородою в 1765 році, коли він проживав на хуторах біля Валків. Згідно з нею, у вже немолодого Сковороду, який проживав на пасіці, закохалася дочка відставного майора Олена, яка жила по сусідству і яку він навчав духовній поезії і співам. Загалом філософ почував себе надто стримано у товаристві красивих дівчат, але схоже, їй відповів взаємністю. Однак коли начебто дійшло до вінчання, Сковорода не зміг дати відповідь, чи з доброї волі вступає в шлюб, і втік з-під вінця.

Скоро після того новоспечений губернатор Слобідсько-Української губернії (у 1765—1775) Євдоким Олексійович Щербинін (1728—1783) запросив Сковороду викладати у «додаткових класах» Харківського колегіуму. Для цього Сковорода написав 1766 трактат «Вхідні двері до доброго християнського життя». Однак відкриттю «додаткових класів» противився Порфирій Крайський, і вони запрацювали тільки в лютому 1768 р. По суті, це був самостійний навчальний заклад для дітей шляхти. У день смерті Крайського 7 липня 1768 р. Сковорода подав прохання про призначення його учителем катехізису.

Однак у грудні 1768 р. білгородським та обоянським єпископом призначили Самуїла Миславського, з яким Сковорода навчався в класі богослов'я у Києво-Могилянській академії. Він обурився, чому курс катехізису читає світська людина, також йому не сподобалися певні положення з трактату Сковороди, наприклад, неповага до ритуалу. В результаті Сковорода звільнився з посади викладача — десь у квітні 1769 р., на цей раз остаточно. Більше ніколи він будь-яких інших посад не займав.

На Слобожанщині. Самітник-пілігрим

Відтепер Сковорода обрав новий і незнаний до того стиль життя, а саме — мандрівку. І ця мандрівка тривала до самої смерті — чверть віку. Була вона повна пригод, оповита переказами й легендами. У ній ніколи не розлучався філософ із Біблією, сопілкою чи флейтою, і своїми творами. Слава про нього розходилася широко, і багато хто бажав його бачити й чути як речника великої правди.

Після остаточного звільнення з Харківського колегіуму він оселився на пасіці на березі Лопані в Гужвинському лісі за 10 верст від Харкова і зажив життям пустельника. Ліс належав відставному підпрапорному (титул, запроваджений у слобідських полках, дорівнював значковому товаришеві в Гетьманщині) Василеві Земборському, батькові одного зі студентів «додаткових класів» колегіуму. Тут Сковорода почав писати філософські байки (згодом вони увійшли до збірки «Байки Харківські», що стала першою збіркою байок в українській літературі) і філософські діалоги (перший з них — «Наркіс. Розмова про те: пізнай себе», базований на сюжеті Метаморфоз Овідія; другий — «Симфонія, названа Книга Асхань, про пізнання самого себе», на підставі Книги Ісуса Навина). Байки Сковорода писав руською книжною мовою, натомість філософські діалоги і трактати — химерною сумішшю церковнослов'янської, української та російської мов.

З Гужвинського лісу Сковорода навідувався до Харкова, до села Бабаї, де священиком був його колишній учень по Харківському колегіуму Яків Правицький. У Бабаях навколо філософа сформувався своєрідний гурток з-поміж священиків сусідніх парафій, приятелів Якова Правицького. Можливо, був серед них і власник Бабаїв Петро Щербинін, родич слобідського губернатора і майбутнього першого генерал-губернатора Харківського намісництва (у 1780—1783) Євдокима Щербиніна. Тут Сковорода познайомився з Олексієм Юрійовичем Сошальським, літнім одинаком, освіченим, оригіналом, як і сам Сковорода, власником села Гусинка.

В Олексія Сошальського він зупинявся часто, починаючи з 1770 року, проживаючи влітку на пасіці в лісі, а взимку — в панському домі; спілкувався і з його молодшими братами Осипом та Георгієм. У травні 1770 року разом зі Сошальськими Сковорода поїхав до Києва, зупинившись у свого двоюрідного брата, Юстина (Івана) Звіряки, який натоді був за «старшого» в Китаївській пустині, і прожив у нього 3 місяці. У серпні зі Сковородою трапився дивний випадок. Якось він раптом відчув неспокій, невимовне бажання покинути Київ і повернутися до Харкова. Юстин відмовляв його, але Сковорода не послухав, подався до Сошальських, які проживали на Подолі. Спускаючись із Гори, недалеко Андріївської церкви як невідома сила спонукала його повернути назад. Він відійшов на чималу відстань, потім вернувся, але знову невидима сила повернула його назад. Все ж, набравшись рішучості, Сковорода пішов Андріївським узвозом вниз, але раптом відчув трупним сморід і побіг назад. Він переказав про це Сошальським і швидко почав збиратися в дорогу, примовляючи. що в Києві буде чума. Ніхто не вірив, але 3 вересня 1770 року в Києві почався мор. Епідемія почалася у Волощині чи Молдові в турецькому війську і прийшла сюди з початком нової російсько-турецької війни. За 3 місяці в Києві на Подолі померло 6 тисяч людей. Наприкінці серпня 1771-го моровиця дійшла до Москви.

Сковорода ж, покинувши спішно Київ, за два тижні вже був у Свято-Троїцькому монастирі неподалік села Чернеччина за 4 версти від Охтирки. Тут до нього дійшла звістка про мор у Києві, і тут у монастирському саду він пережив містичний екстаз:

Прокинувшись рано, коли мої думки та почуття були сповнені благоговіння і вдячності до Бога, я рушив у сад на прогулянку. І перше, що я відчув у серці, була якась розкутість, свобода, бадьорість та здійснена надія. Віддавши цьому настрою всю свою волю й усі свої бажання, я відчув у собі незвичайний порух, котрий переповнював мене незнаною силою. В одну мить якась солодка злива ринула в мою душу, і від неї все моє нутро спалахнуло полум'ям. Здавалось, що в моїх жилах вирувала вогненна течія. Я почав не ходити, а бігати, наче мене щось носило, я не відчував ні рук, ні ніг, так, ніби весь я був із вогню, що шугав по колу. Цілий світ зник мені з-перед очей. Одне лиш почуття любові, благонадійності. спокою, вічності оживляло моє єство. Сльози струмками покотились мені з очей і розлили по всьому тілу якусь зворушливу гармонію. я ввійшов у себе, мовби відчув запевнення синівської любові, і з цієї миті присвятив себе синівській покорі Божому Духу
 — писав він Ковалинському.

Цей стан містичного осяяння Сковорода потрактував як своє зближення з Богом — досі його серце шанувало Бога по-рабськи, а тепер полюбило Його мов найщирішого друга.

На початку 1772 року Сковорода прийняв запрошення відставного полковника Степана Івановича Тев'яшова (1718—1790), який бажав взяти у нього кілька домашніх уроків, і прибув в Острогозьк. Предки Тев'яшова походили із золотоординської знаті, були охрещені у Московії за часів Дмитрія Донського і отримали дворянство. Степан Тев'яшов був призначений полковником харківським (1734—1757) і одним з останніх полковників Острогозького полку (1757—1763). В його садибі в Острогозьку Сковорода прожив кілька місяців 1772 року, тут навколо нього виник філософський гурток: окрім самого Степана і його сина Володимира (1747—бл.1810), дрібний місцевий чиновник колезький реєстратор Опанас Панков і дворянин Яків Долганський (1731—?) — представник колишньої козацької старшини, якого Сковорода називав «живописцем». На підставі філософських бесід із ними Сковорода упродовж весни й літа 1772 року написав 6 філософських діалогів — «Бесіда перша…», «Бесіда друга…», «Розмова про стародавній світ», «Розмова п'яти подорожніх про справжнє щастя в житті», «Кільце», «Розмова, звана алфавіт, чи буквар миру», який є найяскравішим із них. У «Бесіді першій…» дійовими персонажами вивів себе, Панкова й Долганського під оригінальним іменами.

Від Тев'яшова Сковорода помандрував до Якова Правицького в Бабаї.

У той час Михайло Ковалинський, який служив вихователем у родині колишнього гетьмана Кирила Розумовського, подався разом зі синами Левом і Григорієм до Геттінгена й Ліона. На початку 1773 року вони прибули до Лозанни, де перебували понад півроку. Тут Ковалинський познайомився з богословом і природознавцем Жаном-П'єром-Даніелем Мейнгардом (1694—1776), певний час проживав у його заміському будинку. Мейнгард був дуже схожий на Сковороду рисами обличчя, характером, поведінкою і способом мислення. Коли в 1775 Ковалинський зустрівся зі Сковородою і розповів йому про Мейнгарда, на філософа це справило велике враження; він вважав його своїм двійником і навіть підписував свої твори другим іменем «Даниїл Мейнгард».

Надалі Сковорода неодноразово бував у Гусинці в Олексія Сошальського, в Харкові у провізора Петра Пискунівського, у Великому Бурлуці в Якова Донця-Захаржевського, у Валках, Ізюмі, Куп'янську, Липці, Моначинівці, Охтирці. Його шанували і прості люди, й шляхта, запрошували жити до себе. Він відмовлявся. У вересні 1782 року Михайло Ковалинський, який на той час служив Головним наглядачем Московського Виховного будинку, писав:

Мені дуже хочеться купити собі місцину десь в українській стороні/.../Якби це вдалося, то, відійшовши від усього, я б усамітнився та й просив би вас прожити решту життя разом.

Побутувала легенда, нібито сама Катерина II, яка багато чула про Сковороду, через князя Потьомкіна передала йому запрошення на посаду придворного філософа. На це Сковорода, який сидів з флейтою на узбіччі дороги і пас вівцю господареві, в якого на той час проживав, начебто відповів:

Перекажіть матінці цариці. що я не покину вітчизни: мені сопілка і віця дорожчі царського вінця.

Михайло Ковалинський засвідчує те ж:

Коли писав Сковорода для свого краю, то і вживав деколи української мови та правопису, вживаного в українському виговорі. Він любив завжди свою природжену мову. Дуже любив свій рідний край, свою любу Україну й коли відлучався за її межі, обов’язково прагнув скоріше туди повернутися і бажав там померти. Він висловлює це в багатьох місцях своїх творів. «Всяк должен узнать свой народ і в народі себе».

Остання мандрівка філософа

В останній рік життя Сковорода проживав у селі Пан-Іванівка в домі колезького радника Андрія Івановича Ковалівського, який доводився вітчимом майбутньому засновникові Харківського університету Василеві Каразину. На той час Михайло Ковалинський після смерті свого покровителя князя Потьомкіна попав в опалу і проживав у маєтку Хотетово за 25 верст на південь від Орла. Старий Сковорода після 19 літ розлуки вирішив його провідати. «Попри далечінь дороги, на вкрай погану погоду й на постійну відразу до цього краю» він вирушив пішки з Пан-Іванівки. Привіз Ковалинському свої твори і прожив у нього 3 тижні. 26 серпня 1794 року, відмовившись від грошей, вирушив назад «в любу Україну, де він дотепер жив і хотів би померти». На певний час через рясні дощі був змушений зупинитися в Курську в Знам'янському чоловічому монастирі, де його радо прийняв архімандрит Амвросій Гиновський. Здається, Сковорода ще збирався відвідати Гусинку, але відчуваючи. що підупадає на силах, подався до Пан-Іванівки, де прожив ще місяць.

Смерть

Могила Григорія Сковороди. Сучасний стан

Помер 9 листопада (29 жовтня ст.ст.) 1794 року в селі Пан-Іванівка (на сьогодні Сковородинівка Золочівського району Харківської області) в домі Андрія Ковалівського.

Про смерть Сковороди Срезневський записав таке:

…Був прегарний день. До дідича з'їхалось багато сусідів погуляти й повеселитись. Мали також на цілі послухати Сковороди… За обідом був Сковорода незвичайно веселий і говіркий, навіть жартував, оповідав про своє минуле, про свої мандрівки, досвіди. Зачаровані його красномовством повставали всі від обіду, Сковорода щез.. Він пішов у садок. Довго ходив він по перехресних стежках, зривав овочі й роздавав їх хлопчикам, що працювали в садку. Над вечір пішов сам господар шукати Сковороду й застав його під гіллястою липою. Вже заходило сонце: останні його проміння пробивалися крізь гущу листя. З рискалем у руці копав Сковорода яму — вузьку, довгу яму. — «Що це, друже Григорію, чим то ти зайнятий?» — спитав господар, підійшовши до старого. «Пора, друже, закінчити мандрівку!» — відповів Сковорода — «і так усе волосся і злетіло з бідної голови від мордування, пора непокоїтися!» «І, брате, дурниця! Досить жартувати, ходімо!» — «Іду! Але я прохатиму тебе попереду, мій добродію, хай тут буде моя остання могила». І пішли в хату. Сковорода недовго в ній лишився. Він пішов у свою кімнатку, перемінив білизну, помолився Богу і, підложивши під голову свої писані праці і сіру свитку, ліг, зложивши навхрест руки. Довго чекали на нього з вечерею. Сковорода не з'явився. Другого дня вранці до чаю теж, до обіду так само. Це здивувало господаря. Він насмілився увійти до Сковороди, щоб розбудити його; одначе Сковорода лежав уже холодний закостенілий.

На хресті над його могилою, на прохання самого Сковороди, написано: «Світ ловив мене, та не впіймав…». Сьогодні до неї можна потрапити, з'їхавши з дороги Харків-Суми біля селища Максимівка (60 км від Харкова) і далі добиратися 18 км до села Сковородинівка.

жодного свого твору Сковорода за життя не надрукував. Окремі примірники рукописів збереглися в друзів, зокрема у Якова Правицького в Бабаях — трактати «Наркіс» і «Асхань».

Творча спадщина

Ставлення до релігії

Твори Сковороди за життя не друкувались, оскільки тодішня цензура знайшла їх «противними Святому Писанію і образливими для чернецтва». Вихований у дусі філософічно-релігійного навчання, Сковорода повставав проти мертвої церковної схоластики та духового гноблення московського «православ'я», спираючись у своїй філософії на Біблію. Сковорода повчав, що царство людини знаходиться всередині неї і

« Щоб пізнати Бога, треба пізнати самого себе. Поки людина не знає Бога в самім собі, годі шукати Його в світі. »
« Вірити в Бога не значить — вірити в Його існування, а значить — віддатися Йому та жити за Його законом. »
« Святість життя полягає в робленні добра людям. »

Офіційна московська релігія ділила людство на більш благословенних Богом і менш благословенних, а навіть і таких, що перебувають ніби під прокляттям, себто кріпаків. А Сковорода вчив, що «всяка праця благословенна Богом», а розподіл місць коло Бога називав непростимим гріхом. Московське православ'я і взагалі все московське духовенство було нетерпимим до всього чужого як єретичного, «неправославного». Сковорода навчав, що найбільше й фактично єдине завдання філософії — шукати правду і прагнути до неї. Але в умовах людського життя ця мета недосяжна, і щастя людини полягає саме в тому, що вона все мусить шукати правди. До цієї мети можна йти різними шляхами, і тому нетерпимість до тих, хто інакше думає, не знаходить виправдання. Так само й релігійна нетерпимість не знаходить виправдання, бо вічна правда проявляється на цьому світі в різних формах. Будучи у ставленні до себе самого цілковито безкомпромісним і осягнувши внаслідок цього повну гармонію між своєю наукою та своїм життям, Сковорода був надзвичайно лагідний і оглядний у ставленні до інших.

Тема свободи

Сковорода обстоював права людської особистості в кожній людині, а, в перекладі на конкретну політичну мову того часу, це означало сильну демократичну тенденцію, що була поєднана зі співчуттям до закріпачених селянських мас, з гострою неприязню до московських гнобителів. В одному своєму вірші, що має багатозначний заголовок лат. «De Libertate» («Про свободу») він писав тодішнім жаргоном, винесеним із Академії:

Что то за вольность? Добро в ней какоє?
Іни говорять, будто золотоє.
Ах, не златоє: єсли сравнить злато
Против вольности, єще оно блато…
Будь славен вовік, о муже ізбранне, Вольности отче, герою Богдане!

Згадка про Богдана та й самий заголовок вірша не залишають сумніву, про яку саме «вольность» думав тут Сковорода. На особистій моралі, як писав С. Єфремов, він очевидно не спинявся, а зв'язував її з громадським і національним ладом — «сопрагаючи, — як сам висловлювався, — сродную собі частную должность (обов'язок) з общею (загальною)». Такі думки не подобались московській цензурі.

Тема дружби

Як на джерело радощів, а звідси — душевного здоров'я, Сковорода вказує на дружбу. Однак вибирати друзів треба дуже обачно, оминаючи підлабузників і криводушних. Бо нерідко нещирі друзі залучають молоду людину до непомірності, спокушаючи запевненнями, що для чистого все чисте; у таких випадках треба рішуче побороти соромливість і твердо відмовити, а надалі і взагалі відмовитися від спілкування з такими людьми, — застерігає наставник. Якщо «ми охоче підтримуємо зносини з людьми, які ще досі здорові, але розум яких пошкоджений і насичений отруйним вченням», ми ризикуємо втрапити у їхнє становище.

Ставлення до життя

В одному з пізніших послань Сковорода розповідає про зустріч з ченцем, якого

« страшенно мучить демон печалі, і який звичайно називають бісом меланхолії. (…) Даючи поради цій людині, я сам ледве не пропав. (…) Дуже важливе значення має, з ким щоденно спілкуєшся і кого слухаєш. Бо поки ми слухаємо, ми їх дух в себе вбираємо. »

Ця історія виглядає особливо повчальною, оскільки учитель, визнаючи, що сам піддався печалі, показує, як поборов цей стан: у сні він звернувся по допомогу до Всевишнього:

« Якщо Бог всюди, якщо він присутній і в цьому черепку (при цьому я підняв черепок з землі), то для чого ти шукаєш розради в інших місцях, а не в самому собі? Адже ти є найкращим з усіх творінь. »

Прикметним є те, що, на відміну від багатьох мудреців, Григорій Сковорода не протиставляє душу й тіло, усвідомлюючи, що людина — це поєднання одного та іншого, а отже, вона мусить ставитися однаково дбайливо до обох частин своєї натури. У багато напучуваннях Сковорода порівнює душу й тіло та їхні функції: «обов'язково і саме щоденно підкидай у душу, як у шлунок, слово або вислів», «…те, що побачиш і почуєш, перетворюй у споживний і рятівний сік, як тварина, що повинна бути принесена у жертву Богові» про спілкування з різними людьми він каже: «їжа добра, але що з того, якщо вона не подобається твоєму шлунку» тощо.

Сам Сковорода виявляє неабияку обізнаність з медичними теоріями античних лікарів: він зазначає, Гален, міркуючи про здоров'я, радив хлопчикам і юнакам вживати холоднішу, а старим — теплішу їжу, і тлумачить цю думку так: з гарячої їжі розвивається зайва вологість, а звідси — катар, нежить, гній, вологість, згущена жаром. Плутарх так само вважав причиною всіх хвороб надлишок вологи в тілі:

« хвороба, всяка зараза і запалення не можуть прищепитися, коли тіло холодне, позбавлене слизу і легке, як корок (…), то зроби його тоншим, скорочуючи надмірну їжу й уникаючи вогню, породженого вином, звідки всі пороки душі, а з останніх, у свою чергу, — всі хвороби тіла. »

Сковорода конкретизує зв'язок між духовними та тілесними недугами: людина, яка зловживає м'ясом та алкоголем, довго зупиняється на тривожному роздумі — «звідси передчасне старіння, коли не щось гірше». У 26-му листі до Михайла Ковалинського, вміло користуючись латинською клінічною термінологією, він перелічує хвороби та стани, які, за його спостереженнями, найпоширеніші серед людей: короста (scabies), пропасниця (febris), водянка (hydrops), епілепсія (epilepsia), кашель (tussis), виснаження (lassitudo) тощо.

Тільки в 1798 році у Санкт-Петербурзі вийшов друком його перший твір «Нарциз, або пізнай самого себе», та й то без його прізвища. У 1806 р. журнал «Сіонський Вєстник» видрукував ще деякі його твори. Потім у Москві в 18371839 рр. вийшли окремо деякі його твори, і лише в 1861 році видрукувано першу, але зовсім неповну збірку його творів. Краща й більша збірка, але теж не повна, вийшла в 1896 р. в Харкові під редакцією професора Д. Багалія. Тут видрукувано 16 творів, причому з них 9 уперше. Крім того, надруковано тут біографію Сковороди та деякі його вірші. Ще одне видання творів Григорія Сковороди вийшло в 1912 році в Петербурзі під редакцією В. Бонч-Бруєвича. Тут видрукувано кілька творів філософа і його біографія пера М. Ковалинського, що був учнем Сковороди. Але повного видання творів філософа й досі нема, бо різні його рукописи знаходяться по різних архівах та бібліотеках.

Особливості байок Г. Сковороди

«Сковороду можна вважати зачинателем жанру байки, який набув широкого розвитку в українській літературі у 19 столітті, досягши високого художнього рівня у Є. Гребінки і особливо у Глібова». (С. Пінчук)

Байкам Сковороди притаманний глибокий зміст, про ідею байки він сказав так: «Байка тоді нікчемна та баб'яча, коли в простому та чудному лушпинні своєму не ховає зерна істини». Сковорода вважав байку «мудрою ігрушкою, яка приховує в собі внутрішню силу».

Байки Григорія Сковороди зроблені у прозі, алегоричні образи птахів і звірів не завжди носять українські назви, багато з них взяти з Біблії або античної літератури. Людські персонажі є рідкісними, вони з'являються у таких байках, як «Старуха і Горщечник», «Вітер і Філософ».

Байки Григорія Сковороди поділяють на 4 ідейно-тематичні групи:

  • про те, що справжню цінність людини визначають не зовнішні якості, а внутрішні (розум, милосердя, великодушність, справедливість). Зокрема, «Голова і Тулуб», «Ворона і Чиж», «Жайворонки», «Баба і Гончар», «Олениця і Кабан».
  • тема «сродної» праці (тобто такої, що відповідає природним здібностям і схильностям людини). Єдине джерело добра — праця. Наприклад, до байок цієї категорії слід віднести «Змія і Буфон», «Брусок і Ніж», «Орел і Черепаха», «Собака і Кобила», «Зозуля і Дрозлик», «Бджола і Шершень».
  • викриття згубних для людини прагнень і пристрастей, протиставлення їх з точки зору тодішнього часу доброчинним ідеалам (прагнення до знатності та багатства). Зокрема це байки «Жаби», «Чиж і Щиглик», «Щука і Рак», «Мураха і Свиня».
  • уславлення дружби та розуму. Зокрема, «Пес і Вовк», «Собаки».[джерело?]

Вплив Сковороди на сучасників

Григорій Сковорода мав величезний вплив на своїх сучасників і на дальше українське громадянство, і то не лише своєю етичною наукою, а головним чином своїм життям, в якому слово ніколи не розходилося з ділом: його вчення було в повній згоді з його життям. Щоб оцінити цей вплив, як писав С. Єфремов,

…досить буде сказати, що сучасники бачили в ньому «мандровану академію» і його самого вважали вартим за університет; досить сказати, що коли треба було тоді знайти в Україні ідейну, чесну та чисту людину, шукали її між «сковородинцями», тобто учнями цього чудного чоловіка та прихильниками його науки. І навіть перший на території України університет Харківський не дурно постав на Слобідській Україні, де найбільше жив і навчав Сковорода… Жертви на новий університет, після заклику і «драматичних жестів» Каразина (р. 1802). посипались головним чином од учнів Сковороди, знайомих та приятелів його, і тих жертв зразу ж набралось на велику, як на той час, суму — 400 .000 карб. Впливу од Сковороди безперечно зазнав і батько нового українського письменства Котляревський, і батько української повісти Квітка… — (Іст. укр. письменства, І, ст. 255).

Попри те, що творів Сковороди не друкувалося, вони ширилися через переписування. «Сковороді не треба було шукати читачів, — вони його шукали: в нього знаходились такі гарячі прихильники і пропаґатори, що навіть через газети сповіщали, закликаючії до себе охочих читати твори українського філософа… Ці твори заходили й під сільську стріху: Згадаймо Шевченкову згадку з дитячих літ:

Зроблю
Маленьку книжечку. Хрестами
І візерунками з квітками
Кругом листочки обведу
Та й списую Сковороду, Або „Три царіє со дари“

Як бачимо, Сковорода стоїть тут поруч дуже популярних творів напівнародної музи, і, справді, багато псалмів його й тепер ще співають сліпці та лірники, не знаючи й не відаючи нічого про автора…» (там само).

Про народний характер творчості Сковороди писав і Микола Костомаров:

Мало можна вказати на таких народних осіб, яким був Сковорода і яких би так пам'ятав і поважав народ. На усьому просторі від Острогозька (Воронізької губернії) до Києва, у багатьох будинках висять його портрети; всякий грамотний українець знає про нього; ім'я його відоме дуже багатьом з неписьменного народу; його мандрівницьке життя — предмет народних оповідань; у деяких місцевостях нащадки від батьків і дідів знають про місця, які він відвідував, де любив перебувати, і вказують на них з повагою; добра прихильність Сковороди до деяких з його сучасників складає сімейну гордість онуків; мандрівні співаки засвоїли його пісні — на храмовім святі, на торговищі нерідко можна зустріти натовп народу, що оточує цих рапсодів і зі сльозами розчулення слухає: «Всякому городу нрав і права»… — (Слово о Сковороде. «Основа», 1862, № 8 (рос.)).

Твори

Пісні та фабули

Байки Харківські

Докладніше: Байки Харківські

«Байки Харківські» ориг. «Басни Харьковскія» — збірка із 30 байок, написаних Сковородою в кінці 1760-х — 1770-х.

Трактати. Діалоги

  • Убуждшеся видѣша славу его (17651766) (Прокинувшись, побачили славу Його)
  • Да лобжет мя от лобзаній уст своих! (17651766) (Хай цілує мене поцілунками уст своїх!)
  • Начальная дверь ко христіанскому добронравію (1766) (Вступні двері до християнської добронравності)
  • Наркісс. Разглагол о том: узнай себе (1767) (Наркіс. Розмова про те: пізнай себе)
  • Симфоніа, нареченная Книга Асхань о познаніи самого себе (1767) (Симфонія, названа Книга Асхань, про пізнання самого себе)
  • Бесѣда, нареченная двое, о том, что блаженным быть легко
  • Бесѣда 1-я, нареченная Observatorium (СІОН)
  • Бесѣда 2-я, нареченная Observatorium Specula (еврейски — Сіон)
  • Діалог, или разглагол о древнем мірѣ (1772) (Діалог, або розмова про давній світ)
  • Разговор пяти путников о истинном щастіи в жизни № 91;Разговор дружескій о душевном мирѣ № 93 (Розмова п'яти подорожніх про істинне щастя в житті) (17731774) (e-book)
  • Кольцо (Кільце. Дружня розмова про душевний світ) (17731774)
  • Разговор, называемый алфавит, или букварь мира (Розмова, звана алфавіт, чи буквар світу) (1774)
  • Книжечка, называемая Silenus Alcibiadis, сирѣчь Икона Алківіадская (Израилскій змій)
  • Книжечка о чтеніи священн[аго] писанія, нареченна Жена Лотова
  • Брань архистратига Михаила со Сатаною о сем: легко быть благим
  • Пря бѣсу со Варсавою
  • Благодарный Еродій (Вдячний Еродій)
  • Убогій Жайворонок (Вбогий Жайворонок)
  • Діалог. Имя ему — Потоп зміин

Видання творів

  • Сковорода Г. С. Библиотека духовная, содержая в себе дружеские беседы с познанием самого себя. Изд. М. Антоновским. 3 части. СПб., 1798. 225 стор. Робота являє собою суміш двох чи кількох творів Сковороди, які були помітно видозмінені; до 193 стор. подано трактат Наркис.
  • Сковорода Г. С. Начальная дверь по христианскому добронравию.— Сионский вестник, 1806, ч. Ill, август, стор. 156—179. Текст твору; коротенький життєпис Сковороди.
  • Гесс-де-Кальве Густав, Вернет И. Сковорода украинский философ. — Укр. вестник, 1817, апрель, ч. VI (смесь), стор. 108—151. Додано два листи Сковороди до Є. Є. Урюпіна; спогади про життя і діяльність письменника.
  • Хиджеу А. Три песни Сковороды.— Телескоп, 1831, ч. VI, стор. 578—582. Надруковано: 1) Ой ти, птичко желтобока; 2) Ой поля, поля зелены; 3) Всякому городу нрав и права.
  • Снегирев И. М. О старинном переводе Тита Ливия.— Учен, зап. Моск. унив., 1833, ч. I (смесь), стор. 695. Звістка про те, що на закладці в томі перекладу Тита Лівія (1716 р.) нібито рукою Г. Сковороди написано «году 1688 [?] месяца мая, в 29 день, купил Сковорода, дал восемь алтын». И. С. р. з. к.
  • [Срезневский И. И.]. Отрывки из записок о старце Григорие Сковороде.— Утр. звезда (Харків), 1834, кн. 1, стор. 67—92. Тут є два варіанти пісні Всякому городу нрав і права і літографований портрет Сковороди.
  • А. [Хиджеу А. Ф.]. Григорий Варсава Сковорода. Историко-критический очерк. Отрывок первый: общее основное понятие о Сковороде из его собственного сознания. С приложением Сковородинского Идиотикона.— Телескоп, ч. XXVI, 1835, № 5, стор. 3—42; № 6, стор. 151 — 178.
  • Краевский А. Обозрение русских газет и журналов за первую пол. 1835 года,—ЖМНП, ч. IX, 1836, март, стор. 669—678. Срезневский И. И. Майор, майор! — Моск. набл., 1836, ч. VI, стор. 205—238, 435—468 і 721—736. У повісті на стор. 211, 443, 447 — подано уривки з творів Сковороди; автор розповідає про те, як Сковорода хотів одружитися з дочкою майора (факт, мабуть, вигаданий).
  • Сковорода Г. С. Убогий жайворонок. Притча Г. В. Сковороды. М, 1837. 32 стор. Передмова про життя Сковороди за підписом М. Макарова та І. Решетникова і лист Сковороди до Диського з 1787 p.; текст твору.
  • Сковорода Г. С. Дружеский разговор о душевном мире. Г. В. Сковороды. М, 1837. 94 стор. Текст твору.
  • Сковорода Г. С. Беседа двое. Г. В. Сковороды. М, 1837. 50 стор. Текст твору.
  • Сковорода Г. С. Басни харьковские. Г. В. Сковороды. М., лист Сковороди із села Бабаїв 1774 р. і тексти ЗО байок.
  • Сковорода Г. С. Брань архистратига Михаила с сатаною о сем: легко быть благим. Г. В. Сковороды. М, 1839. 45 + VII стор. Текст твору.
  • Аскоченский В. Русский композитор Веделев.— Инвалид, 1854, № 94, 28 квітня. У статті — пісня Сковороди Ах, счастье, счастье, бедное, злое.
  • Аскоченский В. Григорий Савич Сковорода.— Киев. губ. ведом, 1855, № 42—44, октябрь (часть неофиц.). Уривок з 2 частин книги В. Аскоченського Киев с древнейшим его училищем Академиею. Аскоченский В. Киев с древнейшим его училищем Академиею Ч. 2… На стор. 129—140 — біографія Г. Сковороди і характеристика його діяльності; на стор. 519 — текст автоепітафії Сковороди.
  • Сковорода Г. С. Сочинения в стихах и прозе Григория Савича Сковороды. С его портретом и почерком его руки. СПб, 1861. 6 + 312 + 10 стор. На стор. 5—6 — коротка біографія; на стор. 1—54 — Сад божественных песней; на стор. 55—291 — проза (Разговор о том: знай себе; Убогий жайворонок (притча); Борьба и пря о том: претрудно быть злым, легко быть благим; БесЪда двое; Пря бісу со Варса вою; Начальная дверь ко христіанскому добронравию; Самопознание); на стор. 291—310 — Переписка с харьковскими друзьями і Случаи из жизни Г. С. Сковороды.
  • Сочинения Григория Саввича Сковороды, собранные и редактированные проф. Д. И. Багалеем. Юбилейное издание (1794—1894 год) С портретом его, видом могилы и снимками почерка. (7-й том Сб. Харьк. ист.-филолог. общ.). Харків, 1894. СХХХІ + 132 + 352 стор. На стор. I—СХХХІ — вступна стаття Д. Багалія: видання творів Сковороди і досліджень про нього; бібліографічний огляд творів Сковороди; список його творів; сумнівні твори; автографи; списки: зміст всіх оригінальних творів Сковороди; на стор. 1—40 — текст твору Житие Григория Сковороды, составленные другом его М. И. Ковалинским; на стор. 41 —132 — текста листів Сковороди; на стор. 1—306 — тексти творів Сковороди: 1) Наркис; 2) Диалог или розглагол ó древнем миръ; 3) Бес'Ьда, нареченная двое; 4) Разговор дружеский о душевном миръ; 5) Разговор, называемый алфавит или букварь мира; 6) Басни харьковские; 7) Две вступительные проповеди в курс лекций «О христианском добронравии»; 8) Начальная дверь ко христианскому добронравию; 9) Брань архистратига Михаила со сатаною; 10) Благодарный Еродий; 11) Убогий жайворонок; 12) Отрывок из соч. Израильский змий; 13) Стихотворения (Сад божественных пъсней и разные стихотворения); 14) Ода Сидрония об уединении; на стор. 309—352 — Приложения: 1) Правила нравоучительные; 2) Правда віри; 3) Указатель латинских писем Сковороды к Ковалинскому, составленный проф. И. В. Нетушилом.
  • Франко І.—ЗНТШ, т. V, 1895, стор. 79—83 (бібл.).
  • Петров Н. К биографии украинского философа Григория Саввича Сковороды.— Киев, стар, т. LXXXI, 1903, апрель (докум, изв. и зам.), стор. 10—18. На стор. 15 — текст «прошенія» Сковороди про зарахування викладачем Харківського колегіуму.
  • Перетц В. Н. Очерк старинной малорусской поэзии.— Изн. отд. рус. яз. и слов. АН, т. VIII, кн. 1, 1903, стор. 89—119. На стор. 113—116 — псальма Сковороди Ах, ушли мои лъта (з варіантами за Богогласником і народним варіантом).
  • Собрание сочинений Г. С. Сковороды. Том. I. С биографией Г. С. Сковороды М. И. Ковалинского, с заметками и примечаниями Владимира Бонч-Бруевича. Портрет и факсимиле автора. СПб, 1912. XV + 544 стор. (Материалы к истории и изучению русского сектантства и старообрядчества. Вып. 5-й. Под редакцией Владимира Бонч-Бруевича). На стор. III—VI—зміст; на стор. VI—XV — замітка від редакції (характеристика Сковороди; огляд його рукописів; план видання його творів; помилки); на стор. 1—42 — Жизнь Григория Сковороды. Писана 1794 года в древнем вкусе (М. И. Ковалинского); на стор. 43—49 — примітки В. Бонч-Бруевича з приводу рукопису М. Ко-валинського; на стор. 51—530 — тексти творів Сковороди: 1) Убуж-деся видъша славу его (проповідь); 2) Да лобжет мя от лобзаній уст своих (проповідь); 3) Начальная дверь ко христіянскому добро-нравію; 4) Наркісс; 5) Симфонія нареченная книга Асхань о позна-ніи самого себе; 6) Бесіда нареченная двое; 7) Разговор дружескій о душевном миръ; 8) Кольцо. Дружескій разговор о душевном миръ; 9) Діалог или розглагол о древнем мірь; 10) Разговор, называемый алфавит или буквар мира; 11) Израилскій змій или книга нареченная: день; 12) Книжечка о чтеніи священнаго писанія, нареченна Жена Лотова (з листом Г. Сковороди до М. Ковалинсько-го); 13) Брань архистратига Михаила со сатаною, о сем: легко быть благим (з листом Г. Сковороди до М. Ковалинського); 14) Пря бъху со Варсавою; 15) Благодарный Еродій (з листом Г. Сковороди до С. Н. Дятлова); 16) Убогій жайворонок (притча); 17) Діалог. Имя ему: Потоп Зміин; до творів Г. Сковороди додані примітки В. Бонч-Бруєвича з характеристикою рукописів автора; на стор. 532—543 — покажчик імен, умовних виразів, книг, статей, що зустрічаються в книзі.
  • Багалій Д. І. Історія слобідської України. Проф. Д. І. Багалія. З 71 малюнком і 2 картами. X., вид-во «Союз», 1918. 308 стор. (Культурно-історична бібліотека під ред. проф. Д. І. Багалія). На стор. 254—274 — біографія Г. Сковороди; філософські погляди; значення Сковороди; тексти його віршів Весна люба, ах пришла, Ой ти, птичко жовтобоко, Всякому городу нрав и права (із варіантом у запису І. Срезневського), Що за вольность? Добро в ней какое?
  • Возник М. С. Старе українське письменство… На стор. 402—407 — біографія Сковороди; характеристика літературної спадщини; на стор. 417—428 — уривки з творів: Начальная дверь, Разговор о душевном мир-Ь, Разговор, называемый алфавит или букварь мира, вірші Всякому городу нрав и права і Ой ты, птичко жолтобоко.
  • Бузинний О. Нові листи Г. С. Сковороди.— Черв, шлях, 1924, № 3, стор. 255—257. Тексти листів Сковороди до І. І. Єрмолова (без дати) та Я. I. Довганського від 25 лютого 1773 р.
  • Срезневський Ізмаїл. Майоре, майоре! Оповідання з життя Г. Сковороди. Редакція й вступні статті А. Ковалівського. [Б. м. і б. д., друк, у Києві], вид-во «Рух». 120 стор. На стор. 5—10 — Пам'яті академіка І. Срезневського (характеристика, біографія); на стор. 11—53 — 3 приводу оповідання (літературна історія його і аналіз); на стор. 55—120—текст оповідання (в перекладі українською мовою).
  • Попов П. М. Неопублікований лист Сковороди.— Літер, критика, 1939, кн. 11, листопад, стор. 103—104. Текст листа до Івана Григоровича від 20 листопада 1778 р.
  • Сковорода Григорій. Харківські байки. За редакцією академіка П. Тичини. Передмова проф. С. Чавдарова. К., Укр. держ. вид-во, 1946. 32 стор. На стор. З—6 — у передмові С. Чавдарова — огляд байок Г. Сковороди; на стор. 7—32 — лист Г. Сковороди до П. К. Панкова (1774 р.) і тексти Харківських байок у перекладі сучасною українською мовою.
  • Попов П. М. Новознайдені тексти Г. С. Сковороди.— Рад. літературознавство, кн. 13, 1950, стор. 50—69. Опубліковано варіант Разговора дружеского о душевном мире (за списком кін. XVIII ст.) і тексти чотирьох листів Сковороди до І. І. Єрмолова (без дати), Я. І- Довганського від 25 лютого 1773 p., Я- М. Донець-Захаржевського від 13 березня 1790 р., до якогось Івана Григоровича від 20 листопада 1778 р.
  • Білецький О. І. Хрестоматія давньої української літератури… На стор. 457—480 — Г. С. Сковорода: біографічні відомості, тексти віршів, байок; уривки з творів: Алфавит или букварь мира, Брань архистратига Михаила со сатаною, Израилскій змій, Наркісс.
  • Попов П. М. З листування Г. С. Сковороди.— Рад. літературознавство, кн. 18, 1955, стор. 57—70. Опубліковано листи. Сковороди до І. Базилевича від 18 квітня 1765 р., до Г. І. Ковалинського від 23 вересня 1788 р., до Олексія з 1788 p.
  • Нудьга Г. А. Пісні та романси українських поетів в двох томах. Т. І… На стор. 229—232 — тексти пісень Г. Сковороди: 1) Всякому городу нрав і права; 2) Ах, поля, поля зелені; 3) Ой ти, птичко жолтобоко; на стор. 326—327— біографія Сковороди; примітки.
  • Невідомий лист Сковороди. Подав M. І. Мольнар. Коментарі П. М. Попова.— Рад. літературознавство, 1958, № 2, стор. 113—116. Текст листа Г. С. Сковороди від 30 травня 1785 р. до Якова Правицького (листа знайдено у Празі); коментарі.
  • Махновець Л. Є. Давній український гумор і сатира… На стор. 326—327 — текст сатиричного вірша Піснь 10-я Григорія Сковороди; на стор. ЗО —у вступній статті — аналіз вірша.
  • Григорій Сковорода. Повне зібрання творів. В 2-х томах. / Зав. ред. С. М. Перевертун. — Київ: Наукова Думка, 1973. — Т. 1. — 531 с. — Т. 2 — 574 с.
  • Григорій Сковорода. Вірші. Пісні. Байки. Діалоги. Трактати. Притчі. Прозові переклади. Листи. — Київ: Наукова думка, 1983. — 542 с. — (Дожовтнева українська література)
  • Григорій Сковорода. Повна академічна збірка творів. Харків-Едмонтон-Торонто. Видавництво КІУС. 2011. 2-ге вид., стер. Харків. Видавець Савчук О. О., 2016. 1400 стор.

Переклади

  • Ода (Jesuitae Sidronii Hosii)
  • Цицерон. О старости
  • Книжечка Плутархова о спокойствии души

Афоризми

Сковорода у своїй творчості використовує багато афоризмів, які містять глибоку й узагальнену думку:

  • Не все те отрута, що неприємне на смак.
  • Бери вершину і матимеш середину.
  • З усіх утрат втрата часу найтяжча.
  • Визначай смак не по шкарлупі, а по ядру.
  • Тоді лише пізнається цінність часу, коли він утрачений.
  • Не за обличчя судіть, а за серце.
  • Добрий розум робить легким будь-який спосіб життя.
  • Охота — мати праці, праця все перемагає.
  • Найкраща помилка та, яку допускають при навчанні.
  • Людська душа і друг, безсумнівно, цінніші за все.
  • Що вподобав, на те й перетворився.
  • Без ядра горіх ніщо, так само як людина без серця.
  • Як нерозумно випрошувати те, чого можеш сам досягти.
  • Все минає, але любов після всього зостається.
  • Немає нічого небезпечнішого за підступного ворога, але немає нічого отруйнішого від удаваного друга.
  • Любов виникає з любові.

Філософ у мистецтві

Сковорода у живописі

  • Васильківський С. «Народ слухає пісні Сковороди»
  • Їжакевич І. «Сковорода в дорозі»; «Т. Шевченко-пастух виспівує Сковороду»; «Посланець Катерини запрошує сковороду до Петербурга».
  • Касіян В. Гравюра Г. Сковороди до 150-ї річниці його смерті.
  • Литвиненко В. Серія естампів «З життя Сковороди».
  • Павлович Ю. Акварельна сюїта на різні мотиви з життя Сковороди.
  • Трохименко К. «Григорій Сковорода серед народу».
  • Яблонська Т. Портрет Г. Сковороди.

Сковорода в скульптурі

Кадр з фільму «Відкрий себе» (1972): пам'ятник Г. С. Сковороді у Лохвиці

Сковорода в кіномистецтві

  • Кавалерідзе І. П.  Художня кінобіографія «Григорій Сковорода», 1959 р.
  • Роллан Сергієнко. Документальна кінострічка про Григорія Сковороду «Відкрий себе», 1972 р.
  • Юрій Зморович, Анатолій Кучеренко. «І світ мене не впіймав…» , 2004 р.
  • Олексій Лябах. «Григорій Сковорода» із циклу «Великі українці», 2008 р.
  • «Григорій Сковорода» із циклу «Обличчя української історії», НТК України, 2011 р.
  • Олена Хмирова. Документальний телефільм «Таємничий Сковорода», 2013 р.

У літературі

У музиці

Сковорода грав на скрипці, бандурі, гуслях, флейті. Багато віршів Григорія Сковороди покладені на музику. Український композитор Леонід Грабовський створив цикл «Temnere Mortem» (1991).

Крім того, існують відомості про композиторську діяльність Григорія Сковороди. Зокрема, йому належать пісні «Ой ти птичко жолтобока», «Стоїть явір над водою».

Поодинокі записи музики Сковороди збереглися у рукописних збірках кінця XVIII — початку XIX століття[2]. Цю музику виконував ансамбль Святослава Крутикова «Camerata Taurica», згодом — Ансамбль давньої музики Костянтина Чечені.

Вірш «Всякому городу нрав і права» входить до репертуару багатьох сучасних кобзарів-виконавців: Сергій Захарець, Тарас Компаніченко, Ніна Матвієнко, Олександр Тріус, Ярослав Крисько, Олександр Савчук, Юліан Китастий.

Вшанування пам'яті

Пам'ятник Г. Сковороді на території МАУП, Київ

Ювілеї та роковини

  • 1919 р. — в Україні було відзначено 125-річчя з дня смерті Сковороди
  • 1922 р. — 200-річчя з дня народження
  • 1939 р. — 145-річчя з дня смерті
  • 1942 р. — 220-річчя з дня народження
  • 1944 р. — 150-річчя з дня смерті
  • 1972 р. — 250-річчя з дня народження
  • 1994 р. — 200-річчя з дня смерті[3]
  • 1997 р. — 275-річчя з дня народження[4]
  • 2002 р. — 280-річчя з дня народження[5]
  • 2012 р. — 290-річчя з дня народження[6]

Власні назви

Ім'ям Сковороди названо:

Ім'я Григорія Савича Сковороди мають наукові та освітні заклади:

На його честь названо 21—ий курінь УПЮ імені Григорія Сковороди.

На його честь також названо астероїд 2431 Сковорода[7].

Дослідження спадщини

  • Український Філософський фонд, Центр св. Климента «Спілкування та діалог культур», Кафедра філософії та релігієзнавства Національного Університету «Києво-Могилянська Академія», Центр «Практична філософія» періодично проводять Сковородинівський колоквіум («Читання на Трьохсвятительській»)
  • 2005 року на базі Переяслав-Хмельницького державного педагогічного університету імені Григорія Сковороди було створено Центр Сковородинознавства, очолений доктором філологічних наук професором Миколою Корпанюком, який що два роки проводить сковородинські читання.

Пам'ятні місця і музеї Г. Сковороди

Пам'ятна дошка на стіні храму Миколи Чудотворця у місті Токай

Григорій Сковорода на поштових марках, банкнотах, монетах

21 червня 1996 року Національний банк України випустив срібну ювілейну монету номіналом 1 000 000 карбованців з посвятою великому українському філософу і вченому XVIII століття Григорію Сковороді (1722—1794 рр.)

15 вересня 2006 року Національний банк України випустив банкноту номіналом 500 гривень, на аверсі якої зображено Григорія Сковороду. У дизайні банкноти (на лицьовому та зворотньому боках) використані два малюнки авторства Г. С. Сковороди.

Поштова марка СРСР, присвячена Г. С. Сковороді, 1972 рік 
Поштова марка України, присвячена Г. С. Сковороді, 1997 рік 
500 гривень Національного банку України зразка 2006 року (лицьовий бік)
Фон центральної частини банкноти утворює зображення фонтану з написом «Не равное всѣмъ равенство» — авторського малюнку Григорія Сковороди до твору «Ознаки деяких спорідненостей» з Діалогу «Розмова, звана алфавіт, або буквар миру»[9] 
500 гривень Національного банку України зразка 2006 року (зворотній бік)
Зліва від будівлі розміщено графічне зображення авторського малюнку Григорія Сковороди до його твору («Піфагоровий трикутник» у який Г. Сковорода вкладав глибокий символіко-філософський зміст)[9] 
Срібна пам'ятна монета НБУ 1 мільйон карбованців, 1996 року. Аверс 

Див. також

Примітки

  1. Сковорода Григорій Савич / Б. Краців // Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж ; Нью-Йорк : Молоде життя ; Львів ; Київ : Глобус, 1955—2003.
  2. Шреєр-Ткаченко О. Я. Історія української музики. Частина перша. — К., 1980
  3. Кабінет Міністрів України, Постанова від 01.03.1994 № 125 «Про затвердження Організаційного комітету з вшанування пам'яті Г. С. Сковороди»
  4. Президент України, Розпорядження від 06.11.1997 № 391/97-рп «Про відзначення 275-річчя від дня народження Г. С. Сковороди»
  5. Кабінет Міністрів України, Розпорядження від 13.12.2001 № 567-р «Про відзначення 280-річчя від дня народження Григорія Сковороди»
  6. а б Верховна Рада України, Постанова від 08.02.2012, № 4358-VI «Про відзначення 290-річчя з дня народження Григорія Сковороди»
  7. Lutz D. Schmadel, International Astronomical Union. Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin Heidelberg New-York : Springer-Verlag, 2003. — 992 с. — ISBN 3-540-00238-3.
  8. а б Нові пам'ятники культури Харківської області, Випуск № 1 — Оглядова довідка 1997 — За матеріалами періодичних видань за 1990—1997 рр
  9. а б Банкнота номіналом 500 гривень зразка 2006 року // Офіційне інтернет-представництво Національного банку України — Переглянуто, 25.11.2013

Джерела та література

  • Попович М. В. Сковорода Григорій Савич // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К.: Наукова думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — С. 607. — ISBN 978-966-00-1290-5.
  • О. Шевченко. Сковорода Григорій Савич // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.: Парламентське видавництво, 2011. — с. ISBN 978-966-611-818-2
  • Григорій Сковорода. Повне зібрання творів у двох томах
  • Літературно-меморіальний музей Г. С. Сковороди в Переяславі-Хмельницькому. — К.: Мистецтво, 1981. — 64 с. (укр., рос.,англ., нім. мовами).
  • Ніженець А. Г. С. Сковорода. Заповідні місця на Харківщині. — Вид-во Харків, університету, 1962. — 42 с.
  • Ніженець А. Г. С. Сковорода. Заповідні місця на Харківщині. — X .: Прапор, 1969. — 61 с. (укр. та англ. мовами).
  • Попов П. М. Григорій Сковорода. — К., 1969.
  • Ніжинець А. М. На зламі двох світів. — X., 1970.
  • Філософія Григорія Сковороди. — К., 1972.
  • Лощиц Ю. Сковорода, — М.: Молодая гвардия, 1972. — 224 с. (ЖЗЛ, 65 000 прим.).
  • Мишанич О. В. Григорій Сковорода і усна народна творчість. — К., 1976.
  • Поліщук Ф. М. Григорій Сковорода. — К., 1978.
  • Куриліна О. В. Українська мова та література. Довідник. Тестові завдання / О. В. Куриліна, Г. І. Земляна, — Кам'янець-Подільський: ФОП Сисин О. В., 2014. — 654 с.
  • Аврааменко О. М., Балажко М. Б. Українська мова та література: Довідник. Завдання в тестовій формі. I ч. — 2-е видання, виправл. доповн. — К. : Грамота, 2012. — 560 с.
  • Меморіальний музей Г. С. Сковороди: Переяслав-Хмельницький державний історико-культурний заповідник. — К.: Реклама,1980 . — 20с.
  • Драч І. Ф., Кримський С. Б., Попович М. В. Григорій Сковорода: Біографічна повість / Під загальною редакцією доктора філософських наук В. М. Нічик. — К.: Молодь, 1984. — 216 с. — (Серія біографічних творів «Уславлені імена». Випуск 60).
  • Ніженець А. , Стогній І. Григорій Сковорода: Пам'ятні місця на Україні. — К.: Наук, думка, 1984 . — 94 с.
  • Сурай Ю. І. Григорій Сковорода в історії української культури (до 275-річчя з дня народження) // Записки історичного факультету Одеського державного університету ім. І. І. Мечникова. — Одеса, 1998. — Вип. 7. — С. 45-52.
  • Горбач Н. Невідомий Григорій Сковорода. — Л. : Логос, 2002. — 151 с.
  • Григорій Сковорода. 1722—1794: Бібліограф. покажчик. — К., 2002. — 136 с.
  • Григорій Сковорода в спогадах сучасників і народних легендах. — Х.: Оригінал, 2002. — 96 с.
  • Наш перворозум. Григорій Сковорода на портреті і в житті: Фотокнига. — К. : Спалах, 2004. — 180 с.
  • Чижевський Д. Філософські твори: У 4 т. — Т. 1: Нариси з історії філософії на Україні. Філософія Григорія Сковороди. — К. : Смолоскип, 2005—402 с.
  • Глива Є. Онтологічний образ людини в творчості Григорія Сковороди. — К.: ТОВ «КММ», 2006. — 256 с.
  • Ушкалов Л. Сковорода та інші: Причинки до історії української літератури. — К.: Факт, 2007. — 552 с. — (Сер. «Висока полиця»). ISBN 978-966-359-168-1
  • Верба Г. М. Ключ до християнської філософії Григорія Сковороди («Сковорода і Біблія». Путівник). — Т. : Астон, 2007. — 655 c.,
  • Ісаєв В. Д., Левченко В. В. Естетика та етика Григорія Сковороди: Минуле та сучасне. — К.; Луганськ: Світлиця, 2007. — 152 c.
  • Чернега Т. М. Раціональне та містичне у філософії Григорія Сковороди. — О.: Астропринт, 2007. — 400 с.
  • Попович М. Григорій Сковорода: філософія свободи. — 2-е вид. — К. : Майстерня Білецьких, 2008. — 256 с.
  • Шевчук В. О. Пізнаний і непізнаний Сфінкс: Григорій Сковорода сучасними очима. — К.: Пульсари, 2008. — 525 с.
  • Гнатюк Л. П. Мовний феномен Григорія Сковороди в контексті староукраїнської книжної традиції. — К.: ВПЦ «Київський університет», 2010. — 446 c.
  • Ігор Роздобудько. Григорій Сковорода на Східній Слобожанщині. // Східна Слобожанщина. Українці навколо України.
  • Соціально-філософські аспекти у творах Григорія Сковороди / В. Білецький // Схід. — 2011. — № 3 (110). — С. 132—134. — Бібліогр.: 15 назв. — укр.

Посилання

Відеотека